Днями

СОБАКА

Може, бувальщина, а може, анекдот… Жив собі в селі дядько. Простий такий сільський дядько – ґазда, на всі руки майстер. Він то собі майстер, але був у нього величезний собака, страшно розбещений. У ґаздівських покоях валявсь днями – ні крикнути, ні віником вигнати. Одного разу заходить до дядька кум, побачив пса на ліжку і чуть не впав: «Куме, а чого у вас пес у вашому ліжку валяється, як та княгиня?» І розповів йому дядько сумну історію, що собака знахабнів до краю, постіль просмердів, брудними лапами її затоптав, блохи по ньому скачуть, а ще й гарчить і кусає, не дає себе прогнати. Кум почухав потилицю під кашкетом і каже: «Куме, а давайте я вам його вижену?» – «Та не виженеш, бо я вже пробував сто разів, гнав його, як тільки міг, і тільки покусаний залишився». – «Куме, от давайте я вижену, а ви мені за це ящик горілки виставите! Тільки одна умова: щоб вас вдома не було». Ну, дядька довго вмовляти не довелось, бо що таке ящик горілки порівняно з набридливим і знахабнілим собакою? Вдарили по руках і домовились зустрітись наступного дня та вигнати пса з ліжка. Оскільки дядьків кум був музикантом, то приволік з собою величезний барабан для викурювання бісового собаки з ґаздівських покоїв. Заходить у спальню і як зі всієї сили вдарить у барабан та як дзенькне в тарілки!!! Собака як підстрибне на ліжку, та на стіл. Кум як бахне знову в барабан, собака як підстрибне на столі, та й у вікно! А по дорозі з переляку на нього пронос напав, і він фонтаном розписався по стінах та по ліжку, та по столі – словом, по всій хаті, та ще й раму вивалив… Заходить дядько до хати, як глянув на вибите вікно і загиджені стіни, то мало не заплакав: «Йой! Що ж ви наробили, куме? Мало того, що вікно вибите і що стіни загиджені, то я ще й ящик горілки винен!» – «Знаєте що, куме? Собаку я вигнав? Вигнав! А умови ми з вами не обговорювали…»

Якось

ПИРІЖОК

Під час обідньої перерви побіг я в центр і зайняв чергу за пиріжками, наївно розраховуючи ще й у магазин заскочити. Але тітка-продавчиня більше ляси точила з сусідкою-морозивницею, ніж торгувала. Мої хвилини і надії танули. Крім того, коли я вже стояв другим і відчував ліверний аромат з каструлі, прикритої засмальцьованим рушником, вона завела бесіду з дворнягою, який чергував біля лотка, солодкаво сюсюкаючи: «Ну, що ти на мене так дивишся? (Пес у цей час крутить з надією хвостом.) Пиріжечок хочеш? (Пес метляє хвостом з подвоєною амплітудою.) Не дам я тобі пиріжка. (Метляння всім тілом, голова набік і одне вухо вгору.) Пиріжок гроші коштує! (повчально)». Тут я не витримав і втрутився: «Він не пиріжок просить, він з братом попрощатися прийшов!» Залишилися ми з барбосом без обіду, але іржання черги перекривало добірну тітчину лайку, яку я ще довго чув.

 

Колись

ПРІЗВИЩЕ

60-ті роки. Відбувається інтенсивна русифікація України. Проводять якісь поважні збори, головує на них Максим Рильський. На трибуні – доповідач по лінії партії на прізвище Калюжний. Партія постановила зробити з усіх совєтських людей совєтський народ, тому доповідач наполегливо доводить, що українська мова вже не потрібна, вона схожа на загальновживану російську. Голова підтягнув до себе мікрофон і каже: «Шановний доповідачу, ви помиляєтесь, це різні мови, і схожі вони, як сестри, не більше. От, скажімо, ваше прізвище російською звучить «кал южний». А якщо до вас звернутись українською, то скажуть «гівно південне». Під дикий регіт залу доповідач швидко зник.

І взагалі…

На фермі захворів кінь. Ветеринар: «Якщо вранці він не встане, я його усиплю». Вранці кінь не встав. Поруч лежав баран: «Ну, давай вставай або ти помреш!» Кінь встав. Фермер: «Це диво! Це треба відсвяткувати! З такої нагоди ми заріжемо барана!»