Днями

ЦЕГЛА

Вчора у службових справах відвідав Коломию. І, проїжджаючи вулицями цього старовинного міста, побачив незабутнє видовище. Уявіть собі: на проїжджій частині дороги величезна калюжа, через яку мчать машини, не знижуючи швидкості. Обабіч дороги – тротуар, по якому пройти пішоходу і не бути обляпаним просто неможливо. І ось по тротуару йдуть дві дівчини років вісімнадцяти, причому одна з них у білій курточці. Все, думаю, зараз біла курточка матиме візерунок! Але виявилося, що я сильно недооцінив винахідливість коломийських дівчат! Перед калюжею дівчина віддала свій пакет і сумочку подрузі, а сама, пробігши до якогось паркана, повернулася, тримаючи в руці половинку червоної цегли. Тепер обидві дівчини стали повільно йти вздовж калюжі, при цьому коломиянка в білій курточці загрозливо погойдувала цеглою в руці, дивлячись при цьому на проїжджаючі повз неї автомобілі. Усім своїм виглядом висловлювала повну впевненість в тому, що вона, не замислюючись, запустить цю цеглу в ту машину, яка обіллє її брудом! Сам був у цій колоні, і отримати каменем в скло реально не хотілося. Машини не просто зменшили швидкість, а зупинились! І стояли до тих пір, поки дівчата не пройшли небезпечну ділянку.

Колись

ДЕСАНТ

Військова частина, десь кінець чи то шістдесятих, чи то сімдесятих… Повітряно-десантні війська тільки почали відпрацьовувати прийом “стрибок з літака без парашута з виловом тебе в повітрі тим, у кого таки є парашут”. Це робилося з метою порятунку в повітрі десантника, чий парашут не розкрився. Ідея в тому, що якщо десантник, ще не розкривши парашут, бачить, що у товариша обличчя спотворене передсмертним жахом, то він, не відкриваючи свій парашут, підлітає до нього, обіймає і тільки тоді відкриває свій парашут. І якісь кляті іноземці хотіли це дивитися. Маршал Гречко мав бути присутнім, ага… Ну, і ніхто не хоче стрибати без парашута, бо слова “десантник” і “дебіл” все ж не є синонімами, хоч би як сміялась американська розвідка. Вони просто заздрять, ага. Так от, вирішили прокрутити такий трюк. На аеродромі зібрали опудало людини з підручних матеріалів. Ні, на ці слова зверніть увагу: на військовому аеродромі і з підручних матеріалів. Результат – зібрали квазіробота (виключно зі сталевих труб), одягли на нього десантну форму, в день параду підняли це опудало на 2000 метрів і кинули з літака. Панове знавці, а тепер увага – питання. Скільки може важити двометрова сталева статуя? Ну, кілограмів триста, я думаю, не менше. Природно, ця штука летить вниз так швидко, що ніхто не встигає її зловити. Падає вона, з огляду на те, що вітер її не відносить вниз (важкенна, зараза), прямо на аеродром, на якийсь ангар, пробиває дах і йде в землю. Падаючи, вона трохи не зачіпає за ніс техніка, який сидів у тому ангарі. Той лається матом, виходить з ангара, кидає шапкою-вушанкою об землю і кричить: “Все, до біса ці повітряно-десантні війська! Звільняюсь негайно!” А тепер уявіть картину збоку. Летить людина без парашута, пробиває дах ангара, виходить звідти і кричить на весь парад, що звільняється, причому негайно! Кажуть, маршал Гречко був вражений сміливістю десантника, який стрибнув без парашута і залишився живим, підвищив його у званні і навіть медаллю нагородив… А те, що він лаявся після такого стрибка – ну, рознервувався чоловік, з ким не буває…

І взагалі…

Один англієць весь час програвав гроші на скачках. І одного разу він нарешті зрозумів, що потрібно зробити, щоб взяти великий виграш. Він не грав 6 років. За 6 років він зібрав шість тисяч фунтів стерлінгів. І через шість років, 6 числа 6 місяця, в день великих перегонів у Лондоні він встав о 6-ій годині ранку, спеціально викликав таксі з номером 66-66 приїхав на іподром, дав 6 шилінгів на чай таксистові, пішов у шосту касу і всі шість тисяч фунтів стерлінгів поставив на шостий заїзд на шостого коня. І кінь прийшов… шостим.