Днями

ЧЕРГА

Стою в черзі у магазині, каса №2, а там ще банкомат стоїть (біля каси №1), і в ньому знімають гроші. У порядку черги (як я побачив, повернувши голову на шум) дідусь досить похилого віку, пацан у шортах і майці, за ними жінка. Дідусь дуже довго обслуговується в банкоматі, явно забув вдома окуляри і постійно придивляється до написів на екрані і клавіатурі. Пацан за дідом починає кричати на весь магазин: «Слухай, діду! Давай швидше… Чого тупиш по півгодини? Я поспішаю, скільки можна?!» Словом, явно почав діда пресувати і нібито (сам не бачив) штовхнув його у спину. Всі притихли, так як пацан досить накачаний і легко пошле будь-кого. І тут від каси №1 зі словами “Я зараз” відлучається мужик (про таких кажуть «шафа з антресоллю»), бере пацана за груди однією рукою, а другою вказівним пальцем махає перед носом (так ще до дітей і тварин говорять, щоб їх увагу зібрати). «Ти чому діда ображаєш? Не бачиш, що йому важко, він погано бачить? Допоміг би краще, замість того, щоб грубіянити». Пацан, відчуваючи, що доведеться міняти шорти, лепече:  «Так… я… поспішаю. Мене таксі чекає». – «А мене вдома баба гола чекає. (І тицяє пальцем на прилавок, де лежить пачка презервативів.) Але я нікого не штовхаю, нікому не грублю, і взагалі, старших треба поважати, всі такими будемо…» – «Зрозумів. Винен. Прошу вибачення», – каже пацан. Мужик відпускає пацана, і той моментально зникає в дверях. А головний герой історії підходить до каси і питає: «Скільки з мене?» – «За рахунок закладу», – випалює жінка з черги до банкомату, яка явно перша прийшла до себе, і весь магазин здригнувся від шквалу аплодисментів (а касир закивала головою). До речі, обличчя мужика стало червоне, як помідори на прилавках (від збентеження, напевно), він швидко взяв покупку, кинув на прилавок якісь гроші і вилетів (наскільки дозволили габарити) з магазину.

Якось

РОДИ

Головний лікар однієї селищної лікарні розповідав, каже, трохи інфаркт тоді не отримав. Свого пологового відділення у них не було, тому відправили породіллю в місто. Все, як годиться – на уазику і з акушеркою. І умудрилися вони по дорозі десь впасти у фосу. О четвертій годині ранку ця трійця з’являється вже вчотирьох – у водія голова перев’язана, у акушерки – рука, і молода мама з дитиною. Акушерка зі зламаною ключицею тільки поради давала. А породілля, мабуть, під впливом стресу, сама народила, перев’язала тих, хто її супроводжував, і вони вночі сім кілометрів по лісі пішки тяглися.

Колись

ГОРОД

Було це на початку непевних дев’яностих, коли можна було дістати, купити, обміняти або просто знайти практично все, від трусів до літака. Приходить до мене кум, трохи сумний, з пляшкою, і каже, що на городі кілька кущів картоплі викопали незвані “помічники”, думає, що це розвідка була щодо врожаю, і просить поради, як зберегти добро. Ну, випили ми, подумали, і я запропонував йому встановити сигнальну міну, є такі в нашій армії, а мені якраз подарували кілька штук. Вона загалом не шкідлива, але ефективна: коли спрацьовує, то спочатку оглушливо і протяжно свистить, а потім у небо вистрілює десятка півтора сигнальних ракет, на кшталт новорічного феєрверку. Навчив я його, як правильний напрямок вибрати, як розтяжку розташувати. Пішов він… Вранці приходить, розплився у задоволеній посмішці, поставив пляшку на стіл, а сам загадково мовчить. Не витерпів я, питаю, мовляв, як там на городі, а він незворушно: «Та нормально: два відра, чотири мішки і лопата».