Якось

АНЕСТЕЗІОЛОГ

Один анестезіолог, який працював 5 років без передиху, отримав нарешті відпустку. Порахував свої накопичені гроші, виявилося, що в обріз вистачає на найдешевший тур до Єгипту. Ну, думає, хоч раз у житті відпочину, як людина, без цієї пекельної роботи. Купив путівку, сів у літак, летить. Вмостився зручніше в кріслі, взяв у стюардеси баночку пива, відкрив, тільки сьорбнув і розслабився, як тут оголошення по салону: «Шановні пасажири! Терміново потрібен анестезіолог». – «Ні фіга, – думає, – не піду, задовбало вже, все, я на відпочинку». Тут знову: «Шановні пасажири! Хірургу в першому класі потрібна допомога анестезіолога». – «Ну що за куревство… Що ж, доведеться йти, колега все-таки, треба допомогти». Встає, йде у перший клас, а там в окремому кріслі зі столиком під абажуром сидить хірург. На столику келишок коньяку, в одній руці сигара, в інший лупа, на колінах альбом живопису. «Ви анестезіолог?» – «Так…» – «Світло поправте!»

Колись
ДИПЛОМАТ

У мої шкільні радянські часи, коли на Заході винайшли кулькові ручки, у нас їх відразу ж заборонили – знайшли в них щось антипедагогічне. А потім винайшли кейси. Їх називали тоді “дипломати”. Їх теж відразу ж заборонили. Тому що коли вони стояли уздовж проходів, близько до парт, вони іноді падали. І цей різкий звук, схожий на вибух в тротиловому еквіваленті, лякав і без того знервованих вчительок – вони могли подумати, що почалася війна. Але школярі Таллінна обурилися і не прийняли цю заборону. У Росії відсоток комсомольців у класах був у ті роки близько 99, а в Естонії – лише близько трьох. Тихі бунтівники, загалом. І дуже одностайні. Вся нація розуміла все без слів. І ось прийшли естонські школярі додому і кажуть батькам: тепер не можна. А естонські батьки відповідають: «Ну, що ж робити? “Дипломат” – річ дорога, гроші вже витрачені, ще один портфель ми тобі, синку, купити не зможемо». І пішли всі школярі Естонії того ранку до школи з відрами. А у відрах – ручки, олівці, зошити, підручники. А пластмасових відер людство в ті давні роки ще не винайшло – відра були тільки бляшані. Гуркотіли і скрипіли вони жахливо. Оскільки відро кругле, тягати його до школи було незручно. Але весь Таллінн підтримав протест школярів. В автобусах їх пропускали вперед, поступалися їм місцем. Так і гуркотів весь Таллінн бляхою вранці та ввечері. Усюди обговорювалося це. І ті, хто заборонив «дипломати», відступили. Зняли заборону. А школярі Естонії в свої юні роки отримали ще один надихаючий досвід громадянської перемоги. Цей досвід нікуди не подівся – він допоміг їхній країні в майбутньому.

І взагалі…

Уявіть, що стоїть шеренга з 1000 чоловік, у кожного в руках монетка. Вони підкидають монетку, і у приблизно половини випадає орел, у половини – решка. Ті, у кого решка, виходять з шеренги, залишається приблизно 500 осіб. Вони знову кидають монетку, і знову виходять з гри ті, у кого випала решка. Залишається, скажімо, 240. Потім 120, 60, 30, 15, 8, 4, 2… І зрештою залишається одна людина. Це саме та людина, у якої 10 разів поспіль випав орел. Спробуйте самі підкидати монетку – чи вийде у вас 10 разів поспіль орел? Але в кожному експерименті у когось виходить. І цю людину оточують журналісти, запитуючи, як їй це вдалося, в чому її секрет. І ця людина починає говорити їм про орлину енергію, яку вона зранку відчувала, про те, як вона все життя готувалася до цього моменту, як молилася і згадувала свою померлу бабусю кожного разу, коли підкидала монетку. Як напередодні бачила знак у небі та багато іншого. Але ж ця людина – просто одна з 1000, хто кидав монетку, і їй просто пощастило. Ми живемо у всесвіті, якому просто пощастило. В теорії мультисвітів на один такий всесвіт, як наш, є мільярди порожніх всесвітів. Але це не означає, що ми особливі, унікальні. І вже точно не означає, що ми створені божественною силою.