Днями

ДІАГНОЗ

Чергую у приймальному покої. Приходить дівчинка-підліток з мамою. Обидві у великій паніці. Дівчинка, переодягаючись, виявила, що у неї сині ноги. Почуває себе нормально, але думає, що серйозно хвора. Діагноз мені зрозумілий з першого погляду, проте вирішую перевірити старшого лікаря. Та починає вигадувати рідкісні захворювання і пропонує серйозне обстеження з госпіталізацією. Насправді причина “захворювання” – неякісні сині джинси. Випадок, коли медицина допомагає моментально і на сто відсотків.

Якось

ПІДШИПНИК

Коли я був армії, то лежав якось у госпіталі, і в ньому працював двірником лікар, який спився. Пам’ятаю, що звали його Едгард. Він був у поважному віці, курив люльку і мав просто енциклопедичні знання практично з усіх галузей. І головне, це був чудовий оповідач чудових історій, яких у нього було неймовірно багато. Одного разу ми перетягували надворі невеликі ящички (в госпіталі всі, хто одужує, і «легкі» хворі працювали). І з одного ящика через щілину, яка утворилась через недбале розвантаження, посипалися підшипники. Едгард взяв один із них, надягнув на палець і покрутив. І пішла історія, як його викладач Київського медінституту, фронтовий лікар з величезним стажем, брав участь в евакуації психіатричної лікарні на початку війни звідкись з України на схід. Зрозуміло, війна. Все навколо гуркоче, німці вже поруч, і літаки бомблять ледь не через кожних п’ять хвилин. Психи бояться, чіпляються за все, і витягнути їх з палати до машини неможливо. І тоді лікар-викладач побачив випадково залишений кимось ящик. У ньому були підшипники. І ось він швидко роздав підшипники психічнохворим, одягнув їх їм на пальці і показав, як їх треба крутити. Хворі люди були просто заворожені цим заняттям і легко дозволяли себе вести і садити в машини. Едгард говорив, що його викладач, той самий лікар, згодом описав у науковій роботі цей експеримент, показуючи, що ідіотам необхідно в деяких випадках замикати, зациклювати свідомість, щоб голова не породжувала інші думки, які призводять до несподіваних дій. І ось ходжу я зараз містом і бачу ці самі “підшипники” – спінери у руках майже всіх дітей. Згадую ту історію з психічнохворими. І якось мені ніяково.

І взагалі…

Молодий чернець прийняв постриг, і в монастирі йому першим завданням було допомагати іншим монахам переписувати від руки церковні книги, псалми, закони і т.п. Попрацювавши так тиждень, молодий чернець звернув увагу, що всі ченці переписують ці матеріали з попередньої копії, а не з оригіналу. Здивувавшись, він висловив своє побоювання отцю-настоятелю: «Падре, а якщо хтось припустився помилки в першій копії? Вона ж буде повторюватися вічно, і її неможливо виправити, бо нема з чим порівняти!» – «Хм, сину мій, – відповів отець-настоятель. – Взагалі ми так робили впродовж століть… Але в твоїх міркуваннях щось є!» – і з цими словами він спустився у підземелля, де у величезних скринях зберігалися першоджерела, які століттями не відкривалися. І пропав. Коли минула майже доба, стурбований чернець спустився в ті ж підвали на пошуки святого отця. Він знайшов його відразу – той сидів перед величезним розкритим томом з телячої шкіри, бився головою об гостре каміння підземелля і щось незрозуміле бурмотів. За покритого брудом і синцями обличчя стікала кров, волосся скуйовдилось, і погляд був божевільним. «Що з вами, отче? – скрикнув стривожений юнак. – Що трапилося?!» – «Celebrate, – простогнав отець-настоятель. – Слово було: c-e-l-e-b-r-a-t-e! А не «celibate»!!!»