Днями

КОТЛЕТИ

В офіс тітонька приносить домашню їжу і рятує офісний планктон від необхідності прогулятися на свіжому повітрі, щоб пообідати. Антон – майже вегетаріанець, в тому сенсі, що м’ясо не їсть, а рибу може. Він цю тітоньку всіляко дістає своїми збоченими замовленнями. Особливо йому подобаються рибні котлетки, які насправді непогано приготовлені, їх він і замовляє якщо не кожного дня, то, як мінімум, три з п’яти. Якось між ними відбувся такий діалог: «А скажіть, як у вас виходять такі смачні рибні котлети? Я скільки не пробував такі приготувати, все одно виходять не такі, як у вас… Який секретний інгредієнт ви використовуєте?» – «Та все просто! Рибний фарш змішується зі свинним»… Далі йде виклад рецепта, але Антон вже не слухає. Та й ніхто особливо не слухає, тому що всі спостерігають за Антоном і тихо давляться від сміху. А він спочатку онімів, а потім потихеньку почав приходити до тями. Так Антон і зрозумів, що вегетаріанство – не для нього.

Якось

ПИТАННЯ

Одного разу офіційний представник влади США поставив індіанському вождю цікаве питання: «Ви спостерігали за білими людьми протягом багатьох років. Ви бачили їх у війні і в мирному житті. Ви бачили їхні злети і падіння. З огляду на все це, в чому, на вашу думку, не мають рації білі люди? Коли вони вибрали неправильний напрямок?» Вождь подивився на чиновника і відповів:« Коли біла людина прийшла на цю землю, ця земля належала індіанцям. Не було ні податків, ні боргів, бізони та бобри були в достатку, вода була чиста. Жінки вели господарство, лікарі не брали грошей, бабусі і дідусі виховували і вчили дітей. Індіанські чоловіки весь день полювали, а всю ніч займалися коханням. – Потім вождь посміхнувся і додав: – Тільки біла людина може бути настільки дурною, думаючи, що таку систему можна поліпшити».

Колись

СИГНАЛИ

Стою у пробці. Нудьгую. У сусідньому ряді тягнеться машина з убитою задньою частиною. Точніше, її навіть нема, вона вся пішла в багажник. На передніх сидіннях сидять молоді хлопці. Почався якийсь рух, машини стали хаотично переміщатися. Попереду мене пригальмовує та сама машина, з водійського вікна висувається рука і зворотно-поступальними рухами, згинаючись-розгинаючись у лікті, дає зрозуміти, що машина хоче перебудуватися в мій ряд. Ну, ясна річ, поворотники розбиті, як ще попередити про свій маневр… Я спокійно дав їй можливість перебудуватися. Машина зайняла необхідну смугу для руху, і з відкритих передніх вікон вилізли вже дві руки. І що б ви подумали? Ці витягнуті руки, стискаючи-розтискаючи долоні, так “аварійкою” дякую сказали.

І взагалі…

Фермер повертається з ринку, купивши молодого півня у свій курник. Молодий півень озирнувся, підходить до старого півня і каже: «Ну що, старий, пора б тобі звалити звідси». А старий півень відповідає: «Гаразд, тільки ти ж все одно зі всіма не впораєшся. Поглянь на мене, яким я з усіма цими курми став. Може, залишиш мені тих двох немолодих вже курочок, що сидять у кутку?» Але молодий півень не вгаває: «Щезни, старий. Твій вік закінчився. Тепер я єдиний, хто командує тут усім!» Відповідає старий: «Гаразд, молодий і здоровий, гайда наввипередки навколо хати п’ять разів. Хто перший, той і головний в курнику. Тільки дай мені всього п’ять секунд фори за мій вік». Молодий розсміявся і каже: «Слухай, ти вже зі старту знаєш, що програєш. Та біс з тобою, хоч десять, на другому колі ти все одно вже будеш позаду…» Старий півень стартує, і через 10 секунд молодий кидається навздогін. Зробили коло, і молодий все ближче до старого, залишилися лічені метри… Раптом дружина фермера кричить: «Ти кого знову купив? Він за нашим півнем ганяється!» Фермер розлючено бере рушницю і ба-бах у молодого півня. Все, кранти молодому… «Ні, ну, не може такого бути! Третій півень за тиждень, і всі голубі, блін!»