Днями

ТРУСИ

Їду в “Газелі”. До мене спиною сидить молодий хлопець з маленьким сином (років чотирьох). Обличчям до нього сидять три юні випускниці в повній атрибутиці – білі сорочки, спіднички набагато вище від коліна, бантики, стрічки. Дівчатка розмовляють і голосно сміються. Несподівано хлопчик повертає серйозне обличчя до батька, припадає до вуха і дуже голосно шепоче, показуючи пальцем на дівчаток: «Тату, тату! Дивись! Труси!» Хлопець вмить червоніє і ще голосніше шепоче синові у відповідь: «Тихіше, тихіше! Я бачу!»

Якось

ХЛІБ

Наш кемпінг у Норвегії розташовувався на березі усамітненого фіорда в будинках колишньої тренувальної бази морського спецназу Її величності. У числі іншого цінного майна від вояків нам у спадок дісталася професійна кухня з пекарнею. І хоча англійці пішли з цієї бази ще років 40 тому, все працювало на славу, радуючи абсолютно несучасною солідністю деталей. Прагнучи заощадити і заробити зайву крону, ми пекли хліб і булочки для себе і на продаж гостям кемпінгу. Нічого складного, без прибамбасів, тільки тісто і різне насіння зверху. І оскільки компанія підібралася здебільшого молода, то без музики (а також пісень і танців) на кухні ніяк. І тут з’ясувалася цікава річ: під різну музику виходив хліб різної якості при незмінній рецептурі та технології. Це випадково помітили, і почалися експерименти. Прекрасні буханки виходили під Blаck Sаbbаth і Kiss, дивовижну скоринку давав марш з Red Аlеrt (але тільки з кунжутною посипкою), проте Du Hаst «Раммштайн» був поза конкуренцією. Довжини треку вистачало якраз, щоб у чотири руки розім’яти тісто, сформувати буханки і розкласти у форми одне завантаження мішалки. Хліб виходив дивовижний, чудово пропечений і не черствів довго. Трохи гірше «працювала» попса. Всякі диско, реп та інші шансони (їхні шансони, не наші) давали їстівний стандартний хліб. І булочки швидко черствіли, їх доводилося відразу їсти або заморожувати. А ось класика явно не годилася. Якщо під «Шторм» у виконанні Ванесси ще можна було витягнути щось прийнятне, то Бах і Бетховен просто придавлювали тісто. Воно погано піднімалося, погано пропікалося і на смак віддавало чимось несвіжим. Найгіршим був Моцарт. «Чарівна флейта» і «Маленька нічна музика» просто вбили дві діжі тіста. Воно вийшло клейке, глевке, липнуло і рвалося одночасно, горіло, але не пропікалося. Загалом, класику з репертуару кухні виключили. Так і гриміла в кахельних стінах історія обдуреної любові.

І взагалі…

Якось до мене у двір приблукав старий, стомлений пес. На ньому був нашийник, і пес був вельми вгодованим, так що я зрозумів, що він не бездомний і за ним добре доглядають. Пес спокійно підійшов до мене, я погладив його по голові; потім він зайшов слідом за мною в будинок, повільно перетнув передпокій, згорнувся калачиком у кутку і заснув. На наступний день він прийшов знову, привітав мене у дворі, знову зайшов у будинок і заснув на тому ж місці. Спав він приблизно годину. Так тривало майже тиждень. Врешті-решт мені стало цікаво, і я прикріпив до його нашийника записку такого змісту: “Хотілося б знати, хто господар цього прекрасного собаки і чи знає він (тобто ви), що пес практично щодня приходить до мене подрімати?” На другий день пес прийшов знову, а до його нашийника була прикріплена така відповідь: “Він живе в будинку, де ростуть шестеро дітей, двом з яких не виповнилося ще й трьох років. Так що він просто намагається де-небудь відіспатися. Можна, я теж прийду до вас завтра?”