Якось

БТР

У мужика одного, полковника ПДВ, один танкіст (теж полкан) сина народив (за допомогою дружини, звичайно). Ну, поки та в пологовому будинку, десантник сідає з двома дружбанами у вертушку – і до друга. Прилетіли, погуляли на радощах трохи, вирішили на риболовлю зганяти. Завантажилися в БТР – а компанія нічого собі: комбат-танкіст, начштабу ДШБ – десантник, по два підполковники з кожного боку (чи то пак, роду військ) і водій-сержант – взяли два ящики динаміту, каністру спирту і рушили. Доїхали до якогось озера, через яке треба переправитися, ну, і поплили. А жарко стало від спирту, просто нестерпно, ну, танкісти ці всі люки і повідкривали, в тому числі й нижні. Загалом, за двадцять метрів від берега БТР бульбашки пустив. Що робити? Десантник знову в вертушку (з двома каністрами спирту і ящиком піротехніки в якості калиму) – і до одного сапера, мовляв, давай своїх бійців, треба машину піднімати. Сапери пірнули, виринають: «Мужики, а у вашого БТРа який бортовий номер?» – «???» – «Та їх тут аж три, вам який піднімати?»

Колись

РЕЦЕПТ

У 1931 році сера Черчилля запросили у США для читання курсу лекцій. Важко сказати, чи наявність сухого закону стала для нього несподіванкою, чи ні, та серу його дотримання давалося непросто. Але допоміг випадок. Вилазячи з кеба, сер Вінстон переплутав напрямок руху на вулиці і потрапив під коня. Важких травм він не отримав, але зумів влаштувати з цього непогане шоу з кореспондентами та роззявами. Черчилля доставили до лікаря, який його оглянув, поставив діагноз і виписав рецепт на ліки. Сучасні лікарі подібні препарати не використовують для лікування струсу мозку, а даремно. Черчиллю вони допомогли. У рецепті вказано, що згаданий сер, який страждає від посттравматичного розладу, потребує терапії спиртним, особливо під час їжі. Дозування пацієнт повинен підібрати індивідуально, але мінімальна кількість – 250 кубічних сантиметрів, тобто чверть літра міцного алкоголю на добу. Рецепт не відбирався і був дійсним безстроково, чим Черчилль і користувався протягом усього перебування у США.

І взагалі…

Кілька історій про тварин.

Калани тримаються лапками, коли сплять, щоб вода їх не забрала один від одного.

Восьминоги можуть створювати невеликі сади, збираючи на піску камені і різні блискучі штуки.

Корови по черзі залишаються з телятами, даючи іншим коровам спокійно пастися на лузі. Няні є і у вовків, які залишаються з вовченятами, коли їхні батьки полюють.

Собаки чхають, коли хочуть показати, що вони граються, а не нападають серйозно.

Слоненята можуть смоктати кінчик хобота, як діти смокчуть пальці.

Кішки сприймають людей не як окремий вид, а як великих кішок, тобто як рівних собі.

Мінне поле, що залишилося після війни на Фолклендах, сприяло збільшенню популяції пінгвінів – їхня вага занадто мала для спрацьовування протипіхотних мін, а люди туди не ходять.

Видра все життя може зберігати один камінчик, яким вона розбиває раковини молюсків.

Ви можете снитися вашій собаці.

Собаки можуть визначати, коли господар повертається з роботи, за кількістю його запаху, який залишився в кімнаті.

Бджоли після вживання нектару можуть засинати на квітах.

Самки дельфінів свистом “наспівують” мелодії своїм дитинчатам, коли ті перебувають в утробі матері.

Білки можуть приймати у свою сім’ю інших білченят, якщо ті осиротіли.

Сотні дерев виростають щороку через те, що білки забувають, де саме вони сховали жолуді і насіння.

У дельфінів є різні імена для всіх членів зграї.