Днями

ФЕРМЕР

Є у мене знайомий. Займається він тим, що веде фермерське господарство. Так його всі і називають – Фермер. Живе він і бізнес свій тримає в якійсь районній глушині, де мобільного зв’язку немає, а дістатися туди можна тільки на джипі, при тому, що кілометрів тридцять тільки по лісі пиляти… Сам він мужик фактурний – величезний, волохатий, з бородою, як у Фіделя Кастро, весь час з підкоченими рукавами – ну вилитий розбійник. Так от, вирішив якось Фермер зарізати півня. Зловив, взяв сокиру та й відрубав голову. Тут раптом собаки загавкали, приїхав хтось. Ну, Фермер так із закривавленими руками і сокирою (самого теж трохи заляпало) йде до воріт, ліктем штовхає хвіртку (щоб не вимазати), і тут картина… Неподалік видніється бобік з водієм, а перед воротами стоять худорлявий хлопчина років двадцяти п’яти і дівчинка з папкою. Причому хлопчина явно хоче втекти, але ноги, мабуть, не слухають, а дівчинка, вся бліда, папку вперед виставила, як розп’яття проти бісів, задкує і белькоче щось невиразне. Хвилин через п’ять, не менше, Фермеру вдалося розібрати пару ключових слів – «податкова перевірка»… «А, перевірка… Ходімо до хати, чайку вип’ємо», – гостинно запропонував Фермер. «Н-ні… Дякуємо, ми вже, поки їхали, все в основному оглянули. І так видно, що все у вас в порядку… і актик майже готовий в машині лежить.  Зараз швиденько підпишемо, і нам їхати треба… а то живете ви далеко, поки додому доберемося, стемніє вже…», – залепетали податківці. Так перевірка і закінчилася, не розпочавшись. З тих пір пройшло вже років вісім, а у Фермера більше жоден податківець так і не з’явився, все пробують до себе закликати…

Колись

ПРИЛАД

Один мій добрий знайомий в радянські роки працював на космос. Вічно їздив у відрядження, то в якийсь Челябінськ-300, то в Красноярськ-1500. Я точних цифр не пам’ятаю, та, може, це і досі таємниця. Для більшого маскування місця ці стояли від справжніх Челябінська і Красноярська на відстані тисяч кілометрів і були щільно обплутані на величезних територіях колючим дротом. У 90-ті держфінансування їх контор практично припинилося, зате дозволили заробляти на зовнішньому ринку. Зав’язали переговори з індусами. Визначили за специфікаціями прилад, який Індія купувала у знаменитої американської фірми за шалені гроші, а у них начебто був не гірший. Але в Росії напряму купувати цей прилад досі заборонено, випросили в індусів. Мій знайомий брав участь в експертизі закордонного чуда. Коробочка зовні сяяла сріблом, мала дещо обтічну форму, для внутрішнього приладу зовсім не потрібну. І була наглухо заштампована. Мовляв, користуйтеся, а всередині ритися не треба. Довелося розкручувати, місцями консервним ножем. Глянули – всередині, замість золота, на платах метали дешевші, контакти спаяні недбало. За деякими слідами вдалося визначити, що паяли конкретно на Тайвані. Загалом, запропонували індусам наш прилад. Тільки закомплексовані були перед відправкою – все-таки за кордон відправляємо, вперше в житті. Прилад коштував, як хороший «Ламборджині», а на вигляд був вкрай непоказний. Коробка прямокутна, сіренький голий метал, капелюшки болтів стирчать. Начальство оглянуло і звеліло зафарбувати все в привабливий колір. Вибрали хакі. Індусам прилад сподобався. Але одну рекламацію вони все-таки виставили: пофарбований нерівно і фарба погана, місцями облупилася. (До речі, на кадрах хроніки видно, коли на Гагаріна одягали скафандр перед запуском в космос, знаменитих букв СРСР на його шоломі ще не було. Потім вже ветерани розповіли – оглянувши Юрія Олексійовича, Корольов запитав: а якщо десь за кордоном приземлиться? Напис швидко зробили пензликом, не знімаючи шолома. Майстер намагався не дихати, щоб рівно вийшло. Досихав вже на орбіті…)