Якось

КОСТЮМ

Є така традиція – позбуватися перед Новим роком від непотрібних речей. У мене теж є така звичка. Відбираю зазвичай барахло протягом року, коли потрапляє на очі щось непотрібне. І от набридло мені постійно розглядати свій старий костюм. Був він у непоганому стані, але якщо піджак став просто тісним, то штани можна було застебнути, тільки втягнувши живіт і витріщивши очі. Новий костюм вибрав схожий за кольором. Одягав кілька разів, тільки на якісь зустрічі. Старий піджак теж іноді одягав, якщо треба було кудись недалеко збігати. Ось і висіли обидва ці костюми в шафі разом з іншими речами. Якось потрапив мені на очі целофановий пакет спеціально для верхнього одягу, щоб той не припадав пилом. Засунув я в нього старий костюм разом з вішаком і повісив до Нового року. Прийшов час, взяв я цей костюмчик, прихопив ще дещо з речей і вирушив до сміттєвих контейнерів. Як і що там розклав – не важливо, але костюм повісив на огорожу смітника, як він був, у целофановому пакеті, щоб не намокав під новорічним дощем. Настало 31 грудня. Квартира прибрана. Стіл накритий. Пора одягатися по-святковому, і тут я, на превеликий жах, виявляю, що під новим піджаком висять на вішаку старі штани. Як я поміняв штани з піджаками, втямити не можу. Спочатку горю моєму не було меж, але з кожною чаркою настрій поліпшувався і до ранку вже не залишилося причин для смутку. Першого січня, звично, відсипався, а під вечір вирушив у гості до дітей. Гостей було багато. Не відразу, але розповів, як своїми руками викинув новий, фактично, костюм. Гості поспівчували і почали придумувати різні поради. Наприклад, з цим піджаком бродити по магазинах і шукати штани з такої ж тканини або знайти подібну тканину, щоб пошити штани на замовлення. Найпростішим рішенням було нічого не робити і одягати новий піджак разом з різними штанами контрастного кольору. Коли я почав збиратися додому, онук простягнув мені підготовлене оголошення про випадкову втрату штанів – у ньому було прохання до нового власника костюма зателефонувати і мій номер телефону. Вранці я взяв скотч і приліпив файл із цим оголошенням на той самий паркан, де минулого року три дні тому я залишав речі. Я не особливо сподівався на успіх, але наступного дня, як пісня, пролунав дзвінок із незнайомого номера. На зустріч до сміттєвих баків я вирушив, прихопивши старі штани і сто гривень винагороди. Літня жінка принесла мені весь комплект. Штанами ми помінялися, а від грошей вона відмовилася, сказавши, що в кишені піджака грошей було більш ніж достатньо.

Колись

КОБРИ

Ефектом кобри називають стан, коли рішення для розв’язання певної проблеми лише усугубило її. До чого тут кобри? За легендою, за часів колоніального правління в Індії британцям стало докучати, що в Делі розвелося надто багато кобр. Щоб позбутися отруйних змій, губернатор призначив нагороду за кожну вбиту кобру. Спочатку кількість змій швидко зменшилась в результаті їх знищення. Однак незабаром підприємливі індійці почали самі розводити кобр заради нагороди. Коли про це стало відомо уряду і нагорода за вбиту кобру була скасована, розвідники випустили знецінених змій на волю, і, таким чином, кількість отруйних кобр не тільки не зменшилася, але навіть зросла.

І взагалі…

Водій автобуса, який перевозив пацієнтів психлікарні зі столиці Зімбабве Хараре в друге місто країни Булавайо, зупинив автобус біля придорожнього кафе, щоб випити пива. Повернувшись до автобуса, він виявив, що там порожньо, а 20 пацієнтів зникли. Зрозумівши, що його чекають неприємності, водій поїхав до найближчої автобусної зупинки, де й набрав 20 пасажирів з черги. Після чого поїхав прямо у психлікарню Булавайо, де швидко передав “пацієнтів” персоналу, попередивши, що деякі з них – буйні. Підозри у персоналу виникли лише через три дні – через збіг у розповідях всіх 20-ти. Щодо справжніх пацієнтів, то про них ніхто більше не чув – мабуть, вони успішно повернулися назад в зімбабвійське суспільство.