Днями

ШРИФТ

Історія про горезвісний дрібний шрифт у договорі. Був цікавий випадок в суді. Розповідав знайомий. Де саме справа була, не пам’ятаю, але в одній з країн Західної Європи. Цивільний суд, розбирається претензія між двома компаніями. Одна компанія має претензії і посилається на цей горезвісний дрібний шрифт у договорі. Друга компанія, яка цей дрібний шрифт не розібрала, себе порушником не вважає і платити відмовляється. Суддя вислуховує обидві сторони, адвокатів та ін. А потім виносить вердикт: “Текст договору повинен бути читабельним. Раз компанія-позивач не вважала за потрібне включити цю інформацію в основний текст договору, отже ця інформація, на думку компанії-позивача, не є важливою. Тому договором між сторонами визнається тільки основний текст договору. Написане дрібним шрифтом частиною договору не визнається. Всі претензії, пов’язані з тлумаченням написаного дрібним шрифтом, знімаються”.

Якось

ЧЕРЕПАХА

Зараз у багатьох офісних приміщеннях для створення атмосфери затишку і релаксу ставлять акваріуми. У кого золоті рибки плавають з гупі, у кого тритони. А в одній із фірм директор обожнює морських хижих черепах. Привезли акваріум, насипали гальки, вкинули водорості, залили водою з якоюсь морською сіллю. І запустили чотири цих черепахи. Всі замилувано дивляться, як вони там бовтаються, крім однієї співробітниці, якій було доручено три рази на тиждень на ринку купувати телятину, рубати її на шматочки і годувати черепах у певні години. Але одного разу прийшов клієнт для оформлення документів, присів поруч з акваріумом, помилувався, посміхнувся і засунув палець у воду… Клієнта терміново відвезли у травматологію. На питання чергового лікаря, що сталося, була відповідь: «Дика черепаха вкусила!» Лікар відправив пацієнта на обробку пальця (точніше того, що від нього залишилося) і в амбулаторній картці написав. “Слід звернутися до психіатра або, може, спочатку до нарколога”. А було це в січні.

Колись

КАРТОПЛЯ

Приятель у мене профі зі всілякої там ботаніки. Середина літа, йдемо ми з ним по ринку, довкола купа торговців, всі намагаються щось продати. І одна бабка заманює нас: «Беріть мою картопельку, на своїй ділянці вирощувала, своїми руками, з любов’ю, для себе ж». Приятель, оглянувши бульбу, каже: «Треба брати. Так ми хоч трохи допоможемо цій бабусі. У неї ділянка дуже далеко». Цікавлюся: «Ти знаєш її?» Відповідає: «Ні. Я знаю цю картоплю, вона з Єгипту».

І взагалі…

Судять залізничного провідника за вбивство пасажира. Пасажир заскочив на ходу у вагон потяга, який вже рушав, а провідник його скинув назад. Вирок: електричний стілець.
Кімната смертників.
– Ваше останнє бажання перед смертю?
– Хочу з’їсти банан.
Дали йому банан, він його з’їв.
Вмикають рубильник – ррраз – і електрику вирубало в усьому районі.
Відіслали провідника назад у камеру.
Відремонтували світло, знов привели провідника на екзекуцію.
Питають:
– Ваше останнє бажання перед смертю?
– Хочу з’їсти банан.
Дали, з’їв.
Вмикають рубильник – знову пробки повилітали, нема світла!
Втрете все повторилося так само. Останнє бажання, банан, рубильник.
І коли електрика пропала втрете, то, за законом, його не могли приводити на страту більше трьох разів, тому відіслали не до камери, а на волю.
Перед тим спитали:
– Як ви уникли страти?
– Не знаю.
– Вся річ в банані, так же ж? Ви ж не просто так перед тим з’їдали банан?
– Та ні, просто я люблю банани.
– ТО ЧОМУ Ж ЧЕРЕЗ ВАС НЕ ПРОХОДИТЬ ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ?
– Не знаю… Мабуть, я просто поганий провідник.