Днями

АЛЛА

У тель-авівському торговому центрі “Діззенгофф” сталася надзвичайна пригода. У розпалі торгового дня якийсь чоловік, перебуваючи в самому центрі приміщення, струсив околиці розкотистим “Ал-л-ла!”. Звиклі до такого початку ізраїльтяни завмерли на місці, а після повторного і ще більш розкотистого “Ал-л-л-ла !!!” кинулися рятуватися, чекаючи закономірних у таких випадках “акбар” і вибуху. Служба безпеки швидко скрутила невдалого терориста. Ним виявився вірменин за національністю. Перебуваючи на землі обітованій разом з дружиною Аллою за туристичною путівкою, він загубив її в торговому центрі. Спроби знайти дружину, вигукуючи її ім’я, і ​​призвели до таких плачевних наслідків.

Якось

ДИКУНИ

Було це в Тлумачі. Стояли ми якось на озері, рибалили. Сітки кілометрові, риба на ринок, відпустки, канікули, нас людей шість, стоїмо другий тиждень. І ось якось начальник місцевої міліції привозить нам туди “на шашлики” чоловік 12 з облУВС. Оскільки ночувати там вони на той момент не збиралися, то приїхали прямо з управління, тобто при параді. А треба зауважити, що питання з дровами вирішувалося у нас радикально: дорогою спилювали “Дружбою 2” сухий дуб, чіпляли його за фаркоп 66-го і волочили до місця. А оскільки пиляти потім товсті колоди було ліньки, то після обрубування гілок і верхівки стовбур відкочували вбік. До приїзду цих орлів колод назбиралося вже зо п’ять. Тепер картина: приїжджає наш 66-й, з нього вивалює натовп одягненого у цивільне народу і, ледь кивнувши, розмітає весь наявний інвентар (три сокири і дворучна пила) й починає пиляти та рубати ці колоди, вириваючи один у одного сокири. Десь до кінця третьої колоди компанія відчула швидкий кінець лісозаготівлі і ще додала темпу. Тут з намету вилазить заспаний Микола. На голові щось схоже на вороняче гніздо, щетина, відкрите тільки одне око, і босоніж, в трусах і фуфайці на голе пузо. Дивиться отетеріло на все це свято праці і каже: «Дикуни…»

Колись

ТРЕНУВАННЯ

Розповідаю почуте від друзів. В юнацтві вони посилено тренувалися в борцівському клубі. Після купівлі нового інвентаря тренер віддав старий манекен пацанам, щоб вдома теж відпрацьовували захоплення і кидки. У будинку, де вони жили, було п’ять поверхів і плоский дах, перед під’їздом – крамничка із всепогодними бабусями і зарослі деревами й чагарником підступи до будинку. У квартирі відпрацьовувати прийоми незручно, підвал зайнятий комунальниками. Ну, і де влітку потренуватися? Правильно, на даху. Через це у бабусь постійно йшли дискусії: ну не вірили вони, що на даху спортом займаються. Молодь (особливо ті, хто привітатися забуває) – це наркомани або проститутки… І вирішили хлопці пожартувати над бабусями. У чагарник перед будинком непомітно пробрався найбільш “наркоманистий наркоман”, на манекен одягли кімоно і після декількох нарочито гучних вигуків скинули його з даху. Найбільше переживання було в тому, щоб не прибити хлопчину, який ховається в кущах. Під крик зверху “Ой, бліііі…” і з тріском гілок манекен “головою” вниз врізався в землю, сховавшись в кущах за п’ять метрів від лавочки… Німа сцена, повільне усвідомлення бабусями події… Крик: “Убився!!”… І тут з кущів, обтрушуючи куртку, виходить приятель, ввічливо киває стареньким: “Добрий день!” і, насвистуючи, прямує до автобусної зупинки… Факт, що після цього випадку бабусі стали з молоддю вітатися першими.

І взагалі…

Помер чоловік. Його пес ліг поруч і теж помер. І ось душа чоловіка стоїть перед брамою з написом “Рай”, а поряд душа собаки. На брамі напис: “З собаками вхід заборонено!” Не увійшов чоловік у цю браму, пройшов мимо. Йдуть вони дорогою, бачать другі ворота, на яких нічого не написано, тільки поруч старець сидить. «Вибачте, шановний…» – «Петро я». – «А що за цими воротами?» – «Рай». – «А з собакою можна?» – «Звісно!» – «А там, раніше, що за ворота були?» – «В пекло. До раю доходять тільки ті, хто не кидає друзів».