Днями

ВОВКИ

Передача “Бачили відео”. Зустріч онлайн із зоопсихологинею з Кіпру. Дівчина з України. Присутні в студії цікавляться, що ж це за професія така. Дівчина відповідає: якщо ви подумали, що до мене приходять господарі лабрадора і він після їх відходу вкладається на кушетку й розповідає мені про свої проблеми, то це не те, чим я займаюся насправді. Гості студії поставили їй запитання, чи допомагає їй у житті знання психології тварин. І дівчина розповіла, що якось вони з чоловіком пішли в зоопарк і вирішили поспілкуватися там з вовками. Природно, через огорожу. А, знаючи собачу психологію, можеш з легкістю зрозуміти і вовчу, оскільки вовки і собаки практично брати. І ось перше, що вони зробили, – повернулися спиною до вовків, що мовою тварин означає «ми вам не вороги». Наприклад, не можна незнайомим собакам дивитися прямо в очі, бо вони сприймають це як виклик. Вовки зрозуміли мову зоопсихологині і негайно підійшли поспілкуватися. “Напевно, вони подумали, що ми тут єдині нормальні люди”, – посміхнулася дівчина.

Якось

ТРАКТОР

Одного разу бачив я дивовижну картину: в закладений машинами з двох боків вузький довгий звивистий дворовий проїзд, “ловлячи” зазори, заїхав “Бєларусь” із цистерною для поливу. Зрошуючи дорогу, повільно доповз до крайньої точки і зупинився. Для розвороту, зрозуміло ж, простору не виявилося. З форсунок марними сльозами потекла вода. “От дає”, – подумав я і пішов у своїх справах. Повернувшись години через дві, я знову побачив той самий трактор. До цього моменту заднім ходом він встиг подолати близько половини дороги назад. Водій, молодий хлопчина, давав задню сантиметрів на десять, зупинявся, виходив, оглядав ситуацію, знову сідав за кермо і т.д. “Чотири години на один двір. Краще б ти просто мокрою мітлою пройшовся. Ох і виженуть тебе, професіонале”, – промайнуло в мені співчуття. Через два тижні я зустрів знайомий трактор з тим же механізатором. Він впевнено втягнувся в той же вузький “колодязь” і пройшов його до кінця. Мотор пирхнув, хлопчина врубав реверс, і через хвилину залізний кінь спокійно виїхав з гідним гуркотом. “Не мокра мітла, а досвід, син важких помилок!” – подумав я, подумки знімаючи капелюха.

Колись

ТАТО

Знайомий розповів. Одного разу ми з мамою приймали гостей. Гості поцікавилися, коли повернеться з санаторію мій батько. Але батько – молодець, махнув після санаторію до родичів і застряг у них на невизначений час. У самий розпал застілля пролунав дзвінок у двері. Це був листоноша, який доставив маленьку бандерольку. Мама не втерпіла і розкрила її. Це були… зубні протези. Батько забув їх у санаторії, а адміністрація люб’язно відправила втрачене власнику з доставкою додому. Мама задумливо покрутила штучні щелепи в руках і повідомила гостям: «А ось і тато почав приїжджати…»

І взагалі…

Коли діти запитують: “Чому у бобра великі передні зуби?”, дорослі зазвичай відповідають: “Щоб було зручніше гризти дерева і складати з них греблю”. Хоча правильна відповідь повинна бути: “Тому що вижили бобри з великими зубами, а бобри з дрібними зубами вимерли. Так уже влаштована еволюція – ми бачимо лише ті види, що вижили, а їх особливості – це те, що допомогло їм вижити. Природа не допомагає тваринам, вона лише залишає в живих тих, хто мутував більш вдало”. Так що майже на всі питання про тварин можна, не парячись, відповідати: “Решта померли”. “Чому у зайчика взимку біла шубка?” – сірих взимку зжерли вовки. “Чому зебра смугаста?” – зебр без смуг зжерли леви. “Чому у слона великі вуха?” – слони з маленькими вухами померли від спеки. “А чому у капібари…” – інші померли, їх зжерли, вони здохли, смерть, смерть, смерть… Будеш ставити багато питань – виживе твій мовчазний брат.