Днями

СПІДНИЦЯ

Знайома розповіла.

У магазині приміряла джинси. З сусідньої кабінки постукали і боязко запитали: «Вибачте, ось ви, поруч, ви жінка?» Подумавши мить, я відповіла: «Ну, так». – «Ой, жінко, допоможіть мені! Тільки тихо, прошу вас!» У мене навіть промайнула думка про маніяка, який жіночим голосом заманює до себе довірливих панянок і душить їх концептуальною маленькою чорною сукнею китайського виробництва. Я обережно зазирнула в кабінку. Маніяка там не було. Була наївна пані, переконана в тому, що зможе увіпхати свій 52-й розмір у вузьку спідницю-олівець, на два розміри меншу. Й увіпхала. Але постало питання, як випхати. Спідниця застрягла намертво. «Давайте покличемо продавця», – запропонувала я, але пані, вже вся в сльозах, почала благати: «Ви що?! Звинуватять, що я зіпсувала річ! Ви ось тут потягніть, вона піде!» Я тягнула в різних місцях. Вона не йшла. Наше сопіння і вовтуження не залишилося непоміченим, і в кабінку увірвалися дві пильні продавчині, за ними маячив охоронець. Мені здається, вони теж подумали про маніяка. Можливо, ceксуального. Я пояснила, в чому річ, і охоронець зареготав: «Треба чекати, поки не схудне!» Однак дівчата-продавчині, всупереч очікуванню, пройнялися співчуттям до нещасної клієнтки. Впродовж наступних пів години ми вислухали купу добрих порад (аж до “намилити боки”) від покупців, інших продавців і навіть від електрика, який міняв світильник у чоловічому відділі, але прискакав на галас. Колективний розум – потужна річ, і спільними зусиллями жертва була визволена від спідничної хватки. При рятувальній операції ніхто, включаючи спідницю, не постраждав. Відпоїли пані мінералкою, найактивніша дівчина сердито сказала: «Жіночко, навіщо ви взяли цей розмір, хіба не бачили, що він вам замалий?» А знесилена жінка зітхнула: «Бачила. Але я надіялась!»

Якось

ДІД

Історія, розказана мені моїм напарником. Він народився і довгий час жив у Грузії. Якось не було його вдома, але був його дід. А треба зауважити, що в Іраклія (напарника) і його діда голоси дуже схожі. Дзвонить телефон, друг Іраклія Ден. Дід бере трубку: «Алло». – «Здоров, чувак!» (10-секундна пауза, легка стадія ступору.) «Ну, привіт, дурню…» – «Як справи?» – «Та нормально». – «Давно прийшов?» – «Десь пів години тому». (Дід ходив у магазин.) – «Бухати йдемо?» – «Йдемо». – «А бабки є?» – «Зараз подивлюсь… – дід на повному серйозі йде перевіряти наявність грошей: – Ну, лар 50 є» (грузинська валюта). – «Дуже добре! Зараз я прийду». – «Ну, давай». – «А предків вдома нема?» (Ступор повертається, дід згадав так званих “предків”, які померли років за десять до цього.) – «Ні». – «А не прийдуть?» – «Ні, точно не прийдуть». – «А діда теж нема?..» – «Та ні, він помер!» (Починається ступор на іншій стороні.) – «Як помер?» – «Та так!» – «Та я ж його сьогодні бачив!» – «Та він у мене ще в 43-му помер!» (Апофеоз, 30-секундна пауза.) – «Ееее… Ааа… А Іраклія можна?»

Колись

ЛЕКЦІЯ

Відразу після приїзду до Берліна знаменитий творець квантової гіпотези Планк забув, у якій аудиторії він повинен читати лекцію, і зайшов до канцелярії, щоб запитати про це. «Скажіть, будь ласка, – звернувся він до літнього чоловіка, який відав канцелярією, – в якій аудиторії професор Планк сьогодні читає лекцію?» Старий поплескав його по плечу: «Не йдіть туди, юначе, – сказав він. – Ви ще дуже молоді, щоб розуміти лекції нашого мудрого професора Планка».

І взагалі…

Зустрілися два психіатри, які не бачилися з університетських часів. Перший: «А який у тебе був найдивніший пацієнт?» – «У мене був хворий, який жив у вигаданому світі. Він вважав, що у нього є дядько в Америці, який збирається залишити йому величезний спадок, тому пацієнт постійно чекав листа звідти. Він нікуди не ходив, сидів удома і чекав листа. Я його сім років лікував! І коли вже майже вилікував, прийшов цей довбаний лист!»