Днями

ПОНТИ

Знайомий розповів. Був недавно в одному дуже великому російському місті у справах фірми. Оскільки підписувався дуже солідний договір на дуже велику суму, фірма зняла круту тачку, (навіть в серйозному бізнесі понти відіграють свою роль). Оскільки в процесі підписання договору виникли форс-мажорні обставини, довелося зависнути ще на пару днів, і я вирішив прогулятися містом, добре, що машина є. Катаючись по місту, я помітив ресторан, який закликав своєю мерехтливою ​​рекламою і з вікна машини здавався досить затишним місцем. Знайшовши парковку, я нарешті зайшов всередину. Ресторан дійсно був затишний, і судячи з одягу, публіка була небагата. Сівши за столик, я почав вивчати меню. І тут я побачив у меню оладки з яблуками (смак дитинства). Сьогодні французькою чи італійською кухнею здивувати важко, майже кожен ресторан може цим похвалитися, а от добра українська кухня трапляється нечасто. Замовив порцію оладок та каву і став чекати. За столиком навпроти сиділа дівчина, досить симпатична. Вона посміхнулася, і я посміхнувся їй у відповідь. Можливо, мені здалося, що дівчина була не проти зі мною познайомитися. І тут – увага! – мені принесли моє замовлення. Обличчя дівчини відразу скисло, видно, моє замовлення її не вразило. Вона перестала посміхатися і демонстративно відвернулася. Мене її реакція розвеселила. Оладки були дійсно смачні. Розрахувавшись, я вийшов з ресторану і пішов до авто. І тут знову зустрів цю дівчину на стоянці. Глянули б ви на вираз її обличчя, коли вона побачила, як я сідаю в машину! Замовляйте оладки, і тоді голд-дігерки від вас відстануть.

Якось

ВАНТАЖНИК

Історія з радянських часів. На збірному концерті один музикант мав грати на роялі. Рояль потрібно було винести на сцену. Зазвичай це роблять вантажники. А на цей концерт приїхав якийсь відомий радянський композитор. Не пам’ятаю, хто це був – Прокоф’єв, Соловйов-Сєдой, Шостакович, чи, може, Кабалевський… Цей композитор домовився з одним вантажником, що підмінить його і сам винесе інструмент на сцену. Вантажникові добре – менше роботи. Композиторові також добре – він може здійснити свою мрію. Він разом з іншими вантажниками він виніс рояль на сцену, а потім сів і зіграв мелодію. Та не якогось там «Чижика-Пижика», а кантату Баха. Глядачі були просто в шоці – простий вантажник раптом ось так просто сів і зіграв! Особливо, якщо врахувати, що потім вийшов запрошений артист і зіграв на цьому роялі значно гірше. Скандал був колосальний!

Колись

ОБРУЧКА

Було це ще за Союзу. У 60-х роках один молодий чоловік зробив своїй молодій дружині подарунок. Замовив у приятеля кільце зі звичайної сталі, а сам, будучи хіміком, зробив на ньому золоте напилення. Вийшла досить важка прикраса і дуже цінна на вигляд у ті часи. Років через десять, відпочиваючи з чоловіком десь на Чорному морі, ця пані, стоячи на борту прогулянкового теплохода, випадково впустила кільце в море. На очах у всієї групи. Пірнати глибоко, та й корабель вже повинен відпливати, тому народ в основному співчував. Хоча деякі пропонували спробувати дістати кільце мотузкою з гачком, хтось порадив взяти у команди жердину. А один сивий чоловік, добряче напідпитку, ледве повертаючи язиком, приговорював: «Магніт потрібен, магніт». Його, звичайно, всі затикали,  мовляв, неук ти і двієчник, магнітом тут не допоможеш, іди проспися. Чоловік з дружиною трохи пометушились про людське око, вони знали, що кільце особливої ​​цінності не мало, але зізнатися в цьому їм було незручно. Так і відпливли, залишивши кільце на дні. Але чоловіка той підпилий пан заінтригував. Підійшов він до нього: «Ми з вами раніше не зустрічалися?» Той: «Ні, ми незнайомі. Але я прекрасно розумію, чому ви підійшли. Просто я сорок років працюю ювеліром, і як тільки побачив палець вашої дружини, одразу все зрозумів».