Днями

БЛОНДИНКА

Стою у вагоні метро, навпроти дверей. На зупинці заходить дівчина-блондинка. В очах повна безтурботність, каблучки – загалом дуже мила. Стає поруч, витягує плеєр, і звідти на повну котушку починає рубати «Nightwish». Ну, думаю, у кожного свій смак. Далі вона витягує книгу японської поезії, причому в оригіналі, і починає спокійно читати. Моє обличчя трохи витягнулося. За якийсь час її читання перериває дзвінок мобільного. Вона говорить у телефон: «Так… Угу.. Словом, так: блок живлення кріпиться в самому верху на задній частині системного блока чотирма болтами, від нього відходить провід живлення… Як це куди? До материнської плати, жорсткого диска, дисковода… Угу… Якого дідька ти вирішив сам збирати комп, якщо нічого не тямиш у цьому?!» Вимикає телефон, зауважує моє оторопіле обличчя і, мило посміхаючись, каже: «Спокійно, я фарбована…»

Якось

РОЗІГРАШ

Найбільший pозігpаш замовила дружина одного дуже відомого у Києві чоловіка. Не можу назвати його імені. Навіть копій знятих касет y нас не залишилося. Все забрали, щоб уникнути розголосу. В цьому випадку ми зіграли на любові “жертви” до серіалу “X-Files”. На день народження дружина послала чоловіка у магазин з довжелезним списком необхідних продуктів. Він був відсутній кілька годин. Коли повертався, в ліфті на кілька секунд згасло світло – така собі кіношна метафора переключення свідомості. Камера, мотор, світло з’являється, клієнт дзвонить у свої двері, а йому відкриває чужа тітка в халаті. Клієнт заглядає у кваpтиpy, а в ній інші меблі, на дивані сидить якийсь мужик у спортивках і дивиться телевізоp. Починається скандал. “Господарі кваpтиpи” показують паспорти з пропискою і викликають дільничного, який змушує всіх написати заяви. Коли дільничний починає читати заяву клієнта, то “з подивом” бачить, що той датував її 2000-м роком, хоча уже йде 2005-й. Для підтвердження цього міліціонер показує на столик, де розкладені жypнали і газети з відповідною датою, і на телевізор, по якому йде випуск CNN 2005 року. Клієнт дзвонить на мобільний своїм дpyзям, а ті починають йому вичитувати за те, що він хтозна-де пропадав кілька років. Коли клієнт уже близький до того, щоб насправді збожеволіти, у кваpтиpy завалює юрба дpyзів з привітанням. Це було найбільш складне замовлення.

Колись

ПИВО

Радянські часи. На бульвар привезли бочку пива. Продавець відчепив її, готується розпочати торгівлю. Підходить мужик:
– Скільки бочка?
– Що??
– Ціла бочка скільки коштує?
– Ну, рахуй: дев’ятсот літрів по двадцять дві копійки за гальбу. Триста дев’яносто шість карбованців.
– Ось тобі гроші, йди відпочивай. Увечері прийдеш за порожньою бочкою.
– Та добре!
Продавець йде. Мужик розгортає плакат «Пиво безкоштовно».
Люди спочатку здивувалися. Потім почали підходити. Далі утворилася черга. Потім довга черга. Потім натовп. Хтось без черги лізе. Крики, матюки. Комусь не вистачило. Почалася бійка. Хтось вже вихопив ніж. Приїхала міліція. Натовп розігнали. Найбільш буйних – в каталажку. Мужика туди ж. Починають його пресувати:
– З якою метою спровокував бійку?
– Та в думках навіть не мав нічого такого!
– Незаконною торгівлею займався?
– Безкоштовно людей пивом пригощав. Є свідки.
– Значить пиво крадене!
– На свої гроші купив. Маю право.
– Може, ти псих?
– Я нормальний. У мене і довідка є.
– Гаразд, чоловіче, ми тебе відпустимо, тільки скажи, навіщо ти все це зробив? Для чого свої гроші витрачав? У чому фішка?
– Добре, я скажу… Я вже немолодий. До комунізму точно не доживу. А так хотілося подивитися, як то воно буде – при комунізмі…