Днями

МАСЛО

Одного разу до нас в гості прийшов далекий родич. Він був з тих людей, які кожну фразу вимовляють з багатозначною посмішкою, а з дітьми говорять так, як ніби перед ними дуже дурні дорослі. За столом мій брат потягнувся за цукром, і далекий родич посунув цукорницю. «Дякую», – ввічливо сказав Мишко. Йому було чотири роки, і він якраз освоював велику силу подяки. “Дякую на хліб не намастиш, – вагомо повідомив далекий родич, – і в кишеню не покладеш”. Мишко розгубився і закліпав. А далекий родич багатозначно посміхнувся і продовжив пити чай. В принципі, я легко можу уявити, що відбувалося в голові мого чотирирічного брата. Особливо добре це стало зрозуміло постфактум, коли далекий родич став збиратися, щоб йти, і в кишені пальто виявив пачку розталого вершкового масла. Батько так реготав, що родич образився. І більше, здається, до нас не приходив. А мама потім, зітхнувши, сказала, що можна було б обмежитися і чвертю пачки. Максимум – половиною.

Якось

ШПРОТИ

Зима була сніжна. В кінці лютого друзі запросили мене на полювання. На Рівенщину на вовків. У п’ятницю після обіду приїхали ми в лісовий мисливський будиночок з лазнею. Попарилися, випили грамів по 150 після лазні, і друзі почали збиратися додому (оскільки всі були місцеві). Кажуть мені: «Ти поспи, відпочинь, а ми приїдемо годині о третій, і на полювання». Добре, відповідаю я. Прокидаюся – у віконці світлішає. Глянув на годинник –дев’ята ранку, а нікого немає. У хатинці прохолодно, піч вистигла, в трубі вітер свище. Виходжу за двері – матінко моя! – хуртовина. Лазня за 10 метрів, і її не видно зовсім. Що робити? Повернувся до хати, розпалив у грубці – добре, що дров у сінях лежало багато. Зробив ревізію продуктів. Два шматочки сала на тарілці завітрились. Хліба немає. Але! У шафі 40 банок ризьких шпрот, 40 упаковок печива «Ювілейне» та 20 літрів спирту. Вода в сінях – 200 літрів. З голоду не помру. Не вмер. Три дні топив піч, їв шпроти з печивом і запивав спиртом. Хуртовина вщухла тільки вранці в понеділок. Дорогу бульдозером до мене пробили по обіді (до найближчого села 20 км). Друзі везли мене додому і плакали від сміху. На полювання потрапили тільки через тиждень. А шпротів не їм досі.

Колись

ПИВО

Радянські часи. На бульвар привезли бочку пива. Продавець відчепив її, готується торгувати. Підходить мужик:
– Скільки бочка?
– Що??
– Ціла бочка скільки коштує?
– Ну рахуй: дев’ятсот літрів, по двадцять дві копійки за гальбу. Триста дев’яносто шість карбованців.
– Ось тобі гроші, йди відпочивай. Увечері прийдеш за порожньою бочкою.
– Та добре!
Продавець йде. Мужик розгортає плакат «Пиво безкоштовно».
Народ спочатку здивувався. Потім почав підходити. Утворилася черга. Потім довга черга. Далі натовп. Хтось без черги лізе. Крики, матюки. Комусь не вистачило. Бійка почалася. Хтось вже вихопив ножа. Приїхала міліція. Натовп розігнали. Призвідників – в каталажку. Мужика туди ж. Починають його пресувати:
– З якою метою спровокував бійку?
– Я й на думці навіть не мав такого!
– Незаконною торгівлею займався?
– Безкоштовно людей пивом пригощав. Є свідки.
– Значить пиво крадене!
– На свої кровні купив. Маю право.
– Може, ти псих?
– Нормальний. У мене і довідка є.
– Гаразд, чоловіче, ми тебе відпустимо, тільки скажи, навіщо ти це зробив? Навіщо свої гроші витрачав? У чому фішка?
– Та добре вже, скажу… Я вже немолодий. До комунізму точно не доживу. А так хотілося подивитися, як то буде, при комунізмі.