Днями

ЧЕРГА

Знайома розповіла. Після роботи зайшли з чоловіком у торговий центр. Взяли два візки, набрали продуктів. Чоловік пішов на касу займати чергу, а я – в кондитерський відділ. Підходжу до каси, пробираюсь з візком до чоловіка і кажу до нього: «Пане, будь ласка, пропустіть мене вперед!» – «Прошу, прошу, мені нікуди поспішати», – відповідає він. Покупці, які стоять за нами, кажуть мені: «Досить нахабніти, йдіть і станьте в чергу!» Я чоловікові: «А можна у ваш візок перекласти товар?» – «Звичайно!» Ті, хто стоїть за ним, не витримують: «Ось нахабна баба! Скрізь без мила влізе!» Я на цьому не зупиняюся і кажу чоловікові: «Ви не могли б за мене заплатити?» Черга в шоці, чекає відповіді. «Так, так, звісно, не турбуйтесь!» – відповідає чоловік. Питаю: «Ви машиною? Довезете?» Чоловік уже не міг відповідати, давився сміхом і тільки кивав. Ех! Як хотілося черзі зжерти мене живцем!

Якось

АПЕНДИЦИТ

Знайома розповіла: «Будучи студенткою медфаку, звечора зависла у подруги при підготовці до іспиту з хірургії. У студентів-медиків є фішка: при вивченні матеріалу знаходять захворювання у себе, навіть якщо насправді їх немає. Так сталося і зі мною. Того вечора знайшла у себе всі симптоми апендициту, подруга перевірила і підтвердила. Пам’ятаючи про ту “фішку”, списали симптоми на ігри розуму і тіла та продовжили вивчення симптоматики, лікування захворювань і заучування ходу операцій. Наступного ранку, одягнувши комбінезон, а зверху сорочечку, пішла на іспит. Склала іспит і, замість того, щоб вийти, як нормальні студенти, сіла на своє місце. Я все ж вирішила підстрахуватися, бо симптоми не минали. Викладач, звичайно, запитав, у чому річ, а потім запросив до сусіднього кабінету (іспит, як і навчання, проходив у стаціонарі). Виявивши ознаки апендициту, він тут же відправив мене на операційний стіл. Хірурги вирішили оперувати під місцевим наркозом. Дізнавшись, що я студентка медфаку і щойно склала іспит, попросили розповісти послідовність операції при апендициті. Вони різали і говорили, до якого етапу дійшли. Вирізавши апендикс, запропонували помилуватися ним і повісили його мені перед носом. Ось тоді мені дуже захотілося спати. Спати, звичайно, мені не дали, поклали нашатир під ніс, привели до тями, зашили благополучно і відправили в палату. Так я здала з хірургії теорію і практику на собі».

І взагалі…

Викликає голова ради директорів свого заступника:
– Слухай, якщо я сплю зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь надати впродовж години.
Заступник викликає до себе керівників підрозділів:
– Таке питання: якщо наш бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь через 45 хвилин.
Керівники підрозділів викликають своїх заступників:
– Якщо наш головний бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь через 30 хвилин.
Заступники викликають начальників відділів:
– Терміново. Якщо наш найголовніший бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь через 20 хвилин.
Начальник відділу заходить до менеджера. Той увесь запарений, поспіхом розмовляє по двох телефонах одночасно, приймає факс, набирає лист і в проміжках намагається складати звіт:
– Кажи, тільки швидко: якщо наш головний бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь через 10 хвилин.
– У мене переговори, факси, договори, клієнтів повно. Може, завтра?
– Відповідай негайно!
– Тоді розвага…
– Чому?
– Якби це була робота, то це доручили б мені!