Днями

ЕКЗАМЕН

Один хлопець прийшов здавати на права. Документи перевірили, він сів за кермо. До слова, тренувався цей хлопець на якійсь із машин вітчизняного автопрому, а здавав на іномарці. Заїжджає він на гору і, щоб не скотитися, смикає ручник. Причому смикає з такою силою, що ручник залишається у нього в руці. У салоні на кілька секунд запановує тиша. У цій тиші даішник дивиться на хлопця і каже: «Це взагалі-то моє авто…»

Колись

ЛІФТ

До нового 1992 року залишалася лише година. Дівчата давно вже нарізали салатики, нафарбувалися, переодягнулися і чекали мене з пляшкою і тортом. Побігав я по магазинах, і виявилося, що з тодішньою веселою гіперінфляцією грошей у мене вистачало тільки на щось одне, та й то не найкраще. І я зробив егоїстичний вибір на користь тортика. Гуртяга вже зачаїлася в очікуванні свята, в коридорах майже нікого, раптом чую якийсь тихий жалібний писк і нервове постукування монеткою. Підходжу до ліфта, чую: «Я всередині! Покличте, будь ласка, когось! Через сорок хвилин Новий рік. Мені що, до ранку тут сидіти?» Доклавши неймовірних зусиль, я розсунув двері сантиметрів на чотири і в щілину побачив заплакану блондинку. Як її звали, я не знав. Єдине, що я про неї знав, це те, що живе вона на третьому поверсі і за нею ще з першого курсу безнадійно сохне двометровий вірменин Тигран. Блондинка всіляко уникала Тиграна. Як він тільки не підбивав клинці до неї – і з квітами, і без, а у відповідь одна реакція – гордовито стиснуті губи і “Хлопче, мені це не цікаво, дозвольте пройти”. Мабуть, просто боялася великих і лютих кавказців, хоча Тигран був страшний тільки в боксерських рукавичках, а в побуті він інтелігентна людина, навіть до дітей на «ви» звертався. Природно, вахтерки на бойовому посту вже не було, і я прихопив з її стола товсту книгу обліку, повернувся до ліфта і втиснув її у щілину між дверима, щоб дівчина хоча б могла там дихати. «Не хочу вас засмучувати, дівчино, але навряд чи за півгодини до Нового року в цілому місті можна знайти хоч якогось ліфтера. Так що я навіть не знаю, як вам допомогти. Якщо хочете, можу піти покликати ваших сусідок по кімнаті. В якій кімнаті ви живете?» – «Ні, дякую, мені ще сусідок тут не вистачало. Вони тільки порегочуть і підуть далі святкувати. Ну, ви теж ідіть, з прийдешнім вас і дякую за повітря!» Я, як міг, підбадьорив нещасну блондинку, попрощався і з тортиком у руці і камінчиком на душі побіг вгору по сходах, адже мене і самого давно зачекалися. На шостому поверсі я різко зупинився, скинув камінчик з душі, розвернувся і помчав на четвертий. У кімнаті у Тиграна величезний вірменський натовп спортсменів вже щосили пив і реготав. Я покликав Тиграна. «Питання твого життя і смерті. Зосередься, це важливо. Готовий сприймати? Тоді слухай. Міняю найціннішу інформацію всього лише на пляшку вірменського коньяку. Погоджуйся, не пошкодуєш». – «Брате, заходь, посидь з нами, а з коньяком ну ніяк, у самих лише три пляшки, брате». Тоді я розповів про застряглий ліфт і його біляву начинку. Тигран зробив несамовиті очі і почав вимагати, щоб я поклявся здоров’ям майбутніх дітей, що не брешу, потім вручив мені пляшку коньяку, а як бонус, ще й пляшку шампанського, і як був у білих шкарпетках, так і побіг у них вниз по сходах. Години до четвертої ранку на першому поверсі можна було спостерігати ідилічну картину: на підлозі біля ліфта, обклавшись тарілками, сидів Тигран, однією рукою він притискав до дверей келих з соломинкою, а іншою акуратно за допомогою довгої дерев’яної лінійки «годував ліфт» салатом «Олів’є». А після зимових канікул Тигран зі своєю блондинкою зняли квартиру і назавжди переїхали туди.