Якось

ОМОНІВЕЦЬ

Познайомився, словом, мій друг з прекрасною дівицею, закохався у неї і відразу ж захотів. Дівиці мій друг теж сподобався, але вона його чесно попередила, що вона заміжня і у неї чоловік працює в ОМОН. Товариш мій вирішив показати дівчині, який він мачо і що він нічого не боїться. Зустрічалися вони таємно близько місяця, і одного разу дівчина мого друга телефонує і каже: “Приходь до мене сьогодні ночувати, мого у відрядження відправили”. Ну, дружок мій, не довго думаючи, прикупив пляшку вина, презервативів і вирушив в гості до коханки. Випили, закурили, зайнялися дикими плотськими втіхами, і тут… Упс – стук у двері. Причому такий, ніби мамонт за дверима стоїть. Услід за цим чується рик: “Жінко! Відкривай, блін, це я тут стою!” Дружок мій, з дикими від жаху очима, починає метатися по квартирі у пошуках укриття і ніде не може його знайти. Недовго думаючи, він згрібає в оберемок свій одяг і залітає в туалет. Дружина тим часом, теж вся біла від жаху, відкриває двері. На порозі стоїть її чоловік – омонівець, п’яний в дошку, з пляшкою горілки в руках, і горлопанить на весь під’їзд, що, мовляв, його у відрядження відправили, але несподівано повернули з незрозумілих причин. І додає: «Все, йду спати, тільки спочатку в туалет…» Друг мій мало в унітаз не пірнув. П’яний омонівець – це вам не жарти. Мабуть, в екстреній ситуації мозок мого друга запрацював у сто разів швидше, і він знайшов-таки вихід зі становища. Так як туалет був вузький і не оброблений плиткою, він скинув шкарпетки і, впершись ногами і руками у стіни, як людина-павук, заліз під саму стелю. А будинок польський – висота стель пристойна. Заліз він, словом, і сидить ні живий, ні мертвий від страху. Дружина тим часом всіляко намагається укласти п’яного чоловіка спати, щоб він забув про туалет. Але, мабуть, омонівцю дуже сильно захотілося по нужді, і він все-таки попрямував у туалет. Ввімкнув світло, відкрив двері (у той момент, коли дружина побачила, що в туалеті нікого немає, вона похитнулася від надлишку адреналіну). Омонівець же зняв штани і сів на унітаз. І сидить спокійно, справу свою робить. А друг мій висить під самою стелею і розуміє, що буде, якщо його тут зараз помітять. І це сталося. Омонівець, після чергового зусилля, підняв очі до неба і побачив… Побачив ЧУДО, і його миттєво пронесло. Потім він гикнув – чи то від страху, чи то від подиву – і втратив свідомість. Друг мій, розуміючи, що це його єдиний шанс врятуватися, кулею вилетів з туалету і помчав у напрямку сходової клітки. Омонівець очуняв через хвилину, але на стелі вже нікого не було… Хепіенд: чоловік-омонівець кинув пити. Дружина омонівця перестала йому зраджувати. Друг же мій зараз ходить наполовину сивий і з дівчатами знайомиться тільки після того, як переконається, що вони незаміжні.

Колись

МИЙКА

Київський приятель розповів.

Прибув я в місто N. Можете уявити, як виглядала машина після тисячі кілометрів, впродовж яких траплялися і дощ, і пилюка, і активні ремонтні роботи. А приїхали ми на весілля. Погодьтеся, негоже ганьбити кортеж брудною машиною. Ну, вирішив помити. А вже вечір. Точніше, майже ніч. І більшість мийок (як і інших установ сфери обслуговування), за старим місцевим звичаєм, закриті. А їх працівники вирушили культурно відпочивати… Але ні, і сюди добралася цивілізація. «Є й у нас цілодобові мийки, – сказали друзі. – А що? Не тільки у вас у столиці. Ціни там, правда…» Гм, це, звісно…, гм, але що робити? Поїхав. На першій мийці не було води. Друга просто не працювала, і ніхто не пояснив причини. Зате третя… Третя порадувала небаченим рівнем сервісу. Тут не тільки була вода і не було черги. А працювало навіть невелике кафе, де можна було згаяти час за чашкою кави і бутербродом… Цим ми з дружиною і скористалися. Миття я замовив «по повній»: з пилососом салону, натиранням пластмасових деталей інтер’єру та іншими ніштяками… Кава випита, бутерброди з’їдені. Пора розраховуватися. «270 гривень». – «Скільки-скільки?» – «270. Але це за все, з урахуванням кафе…» – «Ось вам 300, здачі не треба…» Увечері поділився з друзями, мовляв, ні фіга у вас ціни, хоч кожен раз із Києва приїжджай машину мити. А під ранок, вже на весіллі, підійшов знайомий і, кивнувши на київські номери, запитав: «Чи не про цю тачку по місту легенди ходять? Мовляв, приїхав якийсь лох із Києва, а його на мийці на гроші розвели? Нє?»