Днями

РУСАЛОЧКА

За вікнами миготів чорний ліс, на столі в сталевий мисці остигав борщ, чай деренчав підсклянником. Що може бути душевніше від вечірнього вагона-ресторану? В той день я був останнім його відвідувачем. До мене за столик підсів сам директор, і ми розговорилися. З політики бесіда м’яко перейшла на виховання дітей, і директор (на жаль, я так і не дізнався його імені) розповів ось таку історію: «Дитину обманювати не можна. Кого хочеш обмани: друга, дружину, начальника, але свого сина ніколи. На жаль, ми дуже пізно це розуміємо. Років двадцять тому я зустрів найкращого в світі батька. У всякому разі його дітям можна тільки позаздрити. Чолов’яга. Їздив я тоді до Сімферополя, і ось так само ввечері до мене в ресторан прийшов мужик, в руках невеликий целофановий пакет, у ньому риба видніється. Мужик пом’явся і каже: «Вибачте, у мене до вас величезне прохання, питання життя: не могли б ви це заховати у вашу морозилку до Сімферополя?» Я ще подумав: «Ну, ніфіга собі, нахабство» і відповідаю: «А як ви собі це уявляєте? Я повинен вашу невідому рибу класти до своїх свіжих продуктів? Так чи що? Викиньте цього ляща і не морочте мені голову! Я навіть через пакет чую його тухлий запашок». – «Так, я все розумію, але бачите, це не зовсім лящ, або, точніше, не просто лящ. Щоб ви мене правильно зрозуміли, розповім з самого початку. Ще в квітні моїй доньці виповнилося чотири рочки, а вона завжди мріяла отримати на день народження Русалочку, і не іграшкову з ганчірковим хвостом, а справжню, живу. Я, дурний, взяв і пообіцяв, адже тато може все. Що було робити, довелося купити ляльку Барбі, пофарбувати волосся на зелений, виламати їй ноги, потім взяв я в рибному магазині живого ляща, відчикрижив половину, видовбав його злегка зсередини і скріпив болтом крізь дірку від ніг. Так от, ви самі подивіться (він витяг з пакета цього звіра з ляльковим тулубом, а з-під щільно перев’язаної гумкою сукні стирчав справжній риб’ячий хвіст). З тих пір ось вже три місяці я змушений кожних три-чотири дні міняти їй тухлі хвости на нові. Спочатку рахував, потім з рахунку збився, напевно тонну риби на неї перевів. Сам вже був не радий, що вплутався, але що робити, дочка її просто обожнює, подружки з дитсадка теж приходять в гості, заздрять. Добре ще вмовили, що спати з Русалочкою не можна, вона повинна жити в холодильнику. І взагалі, на повітрі Русалочка весь час спить, як спляча красуня, і оживе вона тільки у себе вдома, в підводному царстві. Ось, ледве дотягли до відпустки, їдемо нарешті відпускати страждальницю до свого батька – морського царя. Але, боюся, до моря не дотягнемо, труп починає псуватися. Ну, так що, допоможете з моргом? Або хоча б шматочок льоду, може, дасте? Звичайно ж, я допоміг, навіть новий хвіст з горбуші їй прилаштували. Поки від Сімферополя до моря доберуться, а це ще години чотири, протухнути начебто не повинна. Ось це справжній батько з великої літери…»

Якось

РОЗСТРІЛ

В одному театрі був актор, якого ніхто не любив. Він завжди намагався, грубо кажучи, “відхалявити”, де тільки можна. Одного разу (в день спектаклю) йому потрібно було піти раніше, і він попросив інших про допомогу. Він сказав: “Хлопці, давайте перші дві дії відіграємо швидше, на початку третьої мене розстрілюють, і далі робіть, що хочете”. Всі погодилися йому допомогти, а між собою домовилися провчити його. Починається спектакль. Наш герой швидко промовляє свої слова, поспішно все робить, а інші, навпаки, розмірковують перед своєю реплікою, не поспішаючи, ходять по сцені. Антракт. Злий актор знову всіх обходить, каже, що так, вони гарно пожартували, але пора з цим зав’язувати, бо нього дійсно важливі справи і він спізнюється. Другий акт. Все залишається, як раніше: знову один з акторів поспішає, а решта – ні. Після другого акту той актор вже ні до кого не підходить, образився. На початку третього акту повинна бути розіграна сцена: після того, як виявляється, що герой, якого грає той актор, зрадник, його повинні вивести за сцену і там розстріляти. Але у вирішальний момент його співрозмовник (замість наказу про розстріл) витягує пістолет і зі словами “Помри, нещасний!” стріляє в нього. Весь фокус полягає в тому, що якщо когось “убивають” прямо на сцені, то йому доведеться лежати на цій сцені до кінця акту, тобто ще багато часу. Тому після пострілу наш герой згинається і починає повільно просуватися до дверей. Тоді інший випускає в нього всю обойму. Наш герой смикається на кожен постріл, але продовжує рухатися до дверей. Тоді від стіни відходить автоматник і дає чергу по нещасному. Смикатися вже не можна. Тоді він падає і повзе. Але головне було попереду. Вони дали йому втекти! Потім вони кинулися за ним, схопили за сценою, принесли назад, кинули на підлогу і сказали: «Здох, собака!» І йому все-таки довелося лежати на сцені весь третій акт.