Якось

ТРОЄ

Жінка вийшла зі свого будинку і побачила у дворику трьох чоловіків похилого віку з довгими білими бородами. Вона не впізнала їх. Жінка сказала: “Я вас не знаю, але ви, мабуть, голодні. Будь ласка, заходьте до мене в дім і поїжте”. – “А чоловік удома?” – запитали вони. “Ні, – відповіла жінка. – Його нема”. “Тоді ми не можемо зайти”, – сказали чоловіки. Увечері, коли її чоловік повернувся додому, вона розповіла йому цю історію. “Іди і скажи їм, що я вдома, і запроси їх до хати!” – сказав чоловік. Жінка вийшла і почала запрошувати старших людей до себе. “Ми не можемо зайти у твій дім всі разом”, – сказали вони. “Чому ж?” – здивувалася жінка. Один зі старих пояснив: “Його звати Багатство, – сказав, вказуючи на одного зі своїх друзів. Тоді показав на іншого: – А його звати Удача.  Мене ж звати Любов”. Після чого додав: “Зараз йди додому і поговори зі своїм чоловіком про те, кого з нас ви хочете бачити у своєму домі”. Жінка пішла і розповіла чоловікові про те, що почула. Її чоловік був дуже втішений. “Як добре! – сказав він. – Якщо конче треба зробити вибір, давай запросимо Багатство. Нехай увійде і наповнить наш дім достатком!” Його дружина заперечила: “Любий, а чому б нам не запросити Удачу?” Їхня донька слухала все, сидячи в кутку. Вона підбігла до них зі своєю пропозицією: “А чому б нам краще не запросити Любов? Адже тоді в нашому домі запанує любов!” – “Давай погодимося з нашою дівчинкою, – сказав чоловік дружині. – Іди і попроси Любов стати нашим гостем”. Жінка вийшла і звернулася до трьох старців: “Хто з вас Любов? Заходь у наш дім і будь нашим гостем”. Старий на ім’я Любов пішов до будинку. Інші пішли за ним. Здивована жінка запитала Багатство і Удачу: “Я ж запросила тільки Любов, чому ви також йдете?” Інші два старці відповіли: “Якби ви запросили Багатство або Удачу, інші два з нас залишилися б на вулиці, але оскільки ви запросили Любов, то куди він йде, ми завжди йдемо за ним. Там, де є Любов, завжди є і Багатство, і Удача!”

Колись

Колись, ще в епоху історичного матеріалізму, Укрконцерт організував для однієї співачки, заслуженої артистки, гастрольний тур містами республіки. Співачка була дамою в тілі, але привабливою, виконувала популярні арії з опер та народні пісні, в молодості працювала в якомусь немаленькому театрі. У цьому турі вона співала в обласних філармоніях, приїжджала за день-два до концерту, роздавала привезені ноти музикантам місцевого оркестру, репетирувала з ними, виступала і їхала в наступне місто. Якось після одного концерту підходить до неї тромбоніст з оркестру і питає: “Чи не хочете пивка попити?” Вона відповідає: “Із задоволенням!” І вони вирушили в пивний ресторан, випили по пару келихів, а потім провели бурхливу ніч в її готельному номері. В інших містах повторювалася та сама історія: після концерту співачку вів пити пиво тромбоніст місцевого оркестру, і потім у них неодмінно була гаряча ніч. В останньому місті, прокинувшись вранці з черговим тромбоністом, заслужена артистка, вже щось запідозрила і запитала у нього: “А чому ти вирішив мене вчора на пиво запросити?” Той був чесним юнаком і відверто зізнався: “У зошиті з нотними партіями для тромбона, який мені видали, хтось написав: “Любить пиво і трах..ся”.

І взагалі…

У бідному індійському селі жив хлопчик, який їв багато цукру. З’їдав весь, що був у нього вдома, крав у сусідів. Мати стривожилася, зібрала грошей і повезла сина до Махатми Ганді, якого вважали святим. Вистоявши в натовпі, вона привела дитину до Ганді і попросила допомогти. «Приходь через місяць», – велів той. Через місяць на останні відкладені гроші сім’я приїхала до Махатми. Той взяв дитину за руки, став на коліна і попросив більше не їсти цукру. «Чому ти не зробив цього місяць тому?!» – запитала мати. «Тому, що тоді я ще їв цукор і не міг просити твого сина не робити те, в чому я сам недосконалий», – відповів Ганді.