Зарубіжні аналітики уже тепер розписують сценарії російсько-української війни, а вітчизняні політологи вивчають мілітарні настрої українців. Ця війна стосується кожного і вона вже почалася. Поки що вона відбувається віртуально, в інформаційному просторі.

Ще у квітні цього року “Русский журнал” опублікував три сценарії можливого вторгнення російської армії на територію України. А нещодавно, після П’ятиденної війни на Кавказі у серпні цього року, американські аналітики змоделювали ймовірний перебіг російсько-української війни за Крим. Водночас українські соціологи почали цікавитися громадською думкою з приводу можливої воєнної загрози з боку Росії.

На інтернет-форумах тема ймовірної війни з Росією теж тепер обговорюється більш, ніж жваво. Темою обговорень стає не тільки боєздатність української армії, але й готовність громадян України воювати за свою вітчизну. Адже війна – це не футбольний матч і навіть не лицарський турнір, за якими можна просто спостерігати, вболіваючи за перемогу “своїх”. Закон війни: хто не з нами, той проти нас.

Війна передбачає участь кожного, ставлячи його перед неминучим вибором своєї ролі: добровольця, мобілізованого, дезертира чи колаборанта.

Чи готові українці воювати і яку роль вибере більшість у цій війні? Як вважають аналітики, формальним приводом для військової операції у Криму може стати банальна спалена трансформаторна будка на території бази російського Чорноморського флоту. Після такого “терористичного акту”, посилаючись на необхідність забезпечення надійної охорони свого військового об’єкту у Севастополі, російське керівництво може заявити про намір збільшити військовий контингент у Криму. І одразу цей намір втілити.

З Новоросійська до Криму переправляється військовий десант, висадку якого на берег прикриває потужний Чорноморський флот, який набув певного досвіду, долучившись до “умиротворення” Грузії… Віртуальна війна Перед початком військової операції Росія оголошує про анексію Севастополя і окуповує острів Тузлу (досвід вже є) для забезпечення контролю над Керченською протокою. І хоча берег у місцях атаки російського десанту блокують Керченська механізована бригада і Сімферопольська артилерійська бригада, військова перевага на морі дозволяє росіянам закріпитися на узбережжі.

Українські повітряно-штурмові бригади з Дніпропетровська та Миколаєва, а також морські та сухопутні підрозділи з Кіровограда й Очакова намагаються вибити окупантів із півострова, але безрезультатно. Єдиною дієвою силою опору російській армії на якийсь час залишаються тільки добровольчі загони кримських татар. Врешті-решт Україна зазнає поразки і звертається за допомогою до Заходу.

Такий сценарій військового протистояння Росії та України нещодавно змоделював американський аналітичний центр “RAND Corporation”. Прикметно, що схожий перебіг війни за Крим фігурує також у так званому “обмеженому” варіанті вторгнення російських збройних сил в Україну, який змоделював ще в квітні цього року оглядач “Русского журнала”.

Щоправда, російський сценарій передбачає, що десантна операція росіян зустріне спротив лише з боку окремого батальйону морських піхотинців військ берегової охорони України, розквартированого у Феодосії (проходити службу в цьому елітному підрозділі нещодавно закликав призовників із Прикарпаття міністр оборони Юрій Єхануров).

На серйозніший опір, на думку оглядача “Русского журнала”, російські війська можуть наштовхнутися, просуваючись вглиб України, де їх можуть зустріти три танкові бригади з-під Харкова, Чернігова і Кривого Рогу та не більше п’яти механізованих бригад. Однак, оскільки більшість українських збройних сил, зокрема, аеромобільні частини, зосередиться на обороні столиці, російські аналітики вважають, що для захоплення Південно-Східного регіону України достатньо ударів з моря й повітря по українському флоту та захоплення місць його базування (в Одесі, Очакові, Миколаєві, Євпаторії тощо), подальшого виходу із приморського плацдарму до гирла Дніпра важких сухопутних частин, форсування ріки з відсіканням української аеромобільної бригади, дислокованої в районі Кривого Рогу та Білої церкви, і просуванням до кордонів Придністровської республіки.

“Північніше, в районі Харкова і Дніпропетровська, дії десанту логічно підтримати частинами Московського військового округу. Тут головним завданням є швидке захоплення міст і оточення розрізнених частин української армії, які, будучи сформованими в основному з російськомовних, найімовірніше, не чинитимуть серйозного опору, якщо втратять сухопутний зв’язок із центром”, – зауважує “Русский журнал”.

Щоб завоювати Київ і покласти крапку у війні, як вважають російські аналітики, достатньо провести “демонстраційний повітряний ядерний удар в стратосфері в районі південної частини Прип’ятських боліт”, який “не завдав би особливої шкоди, зате його було б видно у Львові, де ненавидять москалів”.

Цікаво, що і американські, і російські аналітики вважають, що Україна буде змушена вести бойові дії самостійно, без допомоги іноземних союзників та ще й в умовах політичного протистояння всередині країни, близького до стану громадянської війни. Власне, загроза цілісності України, на думку аналітиків американської “RAND Corporation”, змусить керівництво держави звернутися до західних країн за допомогою. Але реакція Заходу може бути невтішна.

“Німеччина, не бажаючи вплутуватися у війну, виступить з пропозицією визнати факт поділу України. Цю позицію підтримає більшість країн ЄС та НАТО. На допомогу Україні, ймовірно, прийдуть США, Великобританія і Туреччина, до їхньої думки приєднаються Угорщина, Чехія, Польща та Балтійські країни. Щодо конкретних дій Польщі, то вони можливі лише у разі активної участі “німецької групи” – Польща не захоче бути єдиною базою у війні США з Росією. І в такій ситуації важливо, чи захочуть США наодинці захищати суверенітет України, посилаючи туди на загибель своїх солдатів… За відсутності активних дій США, у конфлікт не втручатиметься Великобританія, а Туреччина може обмежитися військово-технічною підтримкою…”, – цитує американських аналітиків литовська газета “Geopolitika”.

Звичайно, всі ці моделювання дещо нагадують кумедні розмірковування бравого вояка Швейка про хід Першої світової війни, але в будь-якому випадку така інформація змушує задуматися не тільки над обороноздатністю армії, але й над тим, чи здатні українці стати на захист своєї вітчизни, відмовившись від особистих пріоритетів.

А ти записався добровольцем?

У випадку ворожої агресії залишитися осторонь війни не вдасться майже нікому. Більше того, ухилення від загальної мобілізації, яку оголошує Президент країни в умовах воєнних дій, передбачає кримінальну відповідальність і карається позбавленням волі від двох до п’яти років. Як пояснили репортерові “ГК” у секторі мобілізаційної роботи Івано-Франківської облдержадміністрації, призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані, які заброньовані за органами державної влади чи місцевого самоврядування, а також за певними установами, організаціями та підприємствами.

“Є спеціальне положення про бронювання з переліком посадовців, які під час оголошення мобілізації не будуть призвані на військову службу, – розповідав завідувач сектором мобілізаційної роботи Валерій Недєлько. – Вони повинні забезпечувати роботу народного господарства. До цієї категорії належать, зокрема, освітяни, державні службовці певного рангу, скажімо, голова ОДА та його заступники, директори окремих заводів…”.

Бронь на випадок мобілізації мають також народні депутати, а ще не підлягають мобілізації чоловіки, які мають на утриманні понад четверо дітей до 16 років або здійснюють постійний догляд за особами, які його потребують. Не захищатимуть вітчизну також особи, які були засуджені за важкі злочини (їх навіть не ставлять на облік як військовозобов’язаних) та власники “білих” військових білетів за станом здоров’я, ті, які досягли граничного віку (від 35 до 60 років залежно від військового звання) перебування в запасі або припинили українське громадянство.

Проте зовсім не обов’язково всі ті, хто перебуває на обліку у військкоматах і не належить до числа ”заброньованих”, у перші ж дні війни будуть змушені взяти зброю в руки. У вільному мобілізаційному резерві лише офіцерів запасу в Україні – майже мільйон осіб: для такої кількості лейтенантів, капітанів та полковників просто не вистачить військових частин в українській армії, яка й без того скорочується.

“До військових частин, які плануються до мобілізаційного розгортання, приписані резерви з числа військовозобов’язаних, які перебувають в запасі, – розповідав Валерій Недєлько. – На Івано-Франківщині — це приблизно відсотків десять від тих, хто перебуває на обліку у військкоматах. У військовому квитку такі люди мають особливий вкладиш, в якому вказано номер військової частини та посаду, яку вони повинні зайняти: в артилерійській обслузі, екіпажі танка тощо. Всі решта – це вільний мобілізаційний резерв. У випадку війни вони зобов’язані не покидати територію, де вони стоять на обліку, а ті, хто перебуває за кордоном, мусять повернутися додому”.

Двохсоттисячна українська армія після мобілізаційного розгортання може збільшитися щонайбільше ще на половину. Але навіть у такому повному комплекті українські збройні сили за чисельністю будуть вчетверо меншими за російську армію.

“Своє бажання захищати вітчизну громадяни України можуть реалізовувати і поза мобілізаційним планом, якщо створюватимуться добровільні збройні формування”, – зауважив з цього приводу Валерій Недєлько.

От тільки чи матимуть українці таке бажання? Результати нерепрезентативного опитування, проведеного на одному з інтернет-форумів, свідчать, що більшість учасників анкетування готові захищати батьківщину тільки в тому випадку, якщо їх призвуть до збройних сил в обов’язковому порядку.

Двадцять п’ять відсотків згодяться поповнити ряди добровільних загонів, майже стільки ж не воюватимуть в жодному випадку (“навіть, якщо для цього доведеться переховуватися”).  Варіант відповіді “держава повинна захищати мене, а не я її” обрав кожен десятий.

Під час опитування на тему “Якщо завтра війна” відвідувачі інтернет-форуму залишали свої коментарі. Ось найпоказовіші:

“Багато що особисто для мене залеже від того, які саме землі захочуть хапнути москалі. Якщо Крим, так може хай і забирають, але якщо на материк полізуть, так це вже інша справа!”

“Призвати мене не призвуть – я занадто сліпий для цього (хоча траншеї копати можу), але, з іншого боку я дуууууже боюся, бо розумію, що шансів вижити в мене нема жодних із-за відсутності елементарної підготовки. Одним словом – класичний боягуз. І що робити?”

“Моментально виїхав би. Краще за пару днів до початку війни. Чим більше дивлюся на цей світ, тим більше переконуюся, що не про мене дбають ті, хто починають ці війни. А покласти життя чи здоров”я за чиїсь фінансові або політичні інтереси я не готовий. особливо якщо мені ніхто ніколи не скаже в чому ж ті інтереси насправді, а тільки спробує маніпулювати мною, розказуючи про патріотизм і обов”язок перед Батьківщиною”.

“Мне проще командира своего пристрелить чем такого же, как я, по ту сторону огня”.

До речі, за даними опитування, проведеного “Тейлор Нельсон Софрез Україна”, 56,4% (більш як половина населення) переконані, що держава має адекватно реагувати на можливість воєнної загрози. Демонструючи стривоженість, більшість громадян випромінюють оптимізм: 38,8% однозначно впевнені, що Україна здатна відстояти незалежність і цілісність. 19,8% поділяють цей бадьорий прогноз із застереженнями.

Однак, п’ята частина (20,4%) настільки ж рішуче переконана, що захистити свою політичну самостійність держава не зможе (характерно, що так вважають 27,7% опитаних жителів Півдня). Ще 15,1% не настільки категоричні, але у відповідній спроможності України сумніваються.

Експерти центру «Тейлор Нельсон Софрез Україна» з допомогою телефонного опитування проінтерв’ювали 1200 респондентів у віці від 18 років, які мешкають у містах із населенням понад 20 тисяч. Рівень похибки не перевищує 3%.

Богдан СКАВРОН