Днями

ЖІНОЧА ЛОГІКА

Заправляюся якось на АЗС, в салоні сидять дружина і мій друг. До сусідньої колонки під’їжджає червона іномарочка. Під’їхала не впритул, точніше кажучи, під’їхала ближче до моєї колонки, ніж до своєї. Виходить дівчина, ну вся з себе (красива й одягнена під стиль свого авто). Я бачу, що люк бака не з боку колонки, і посміхаюся, уявляючи, як вона буде заправлятися. Дівчина бачить, що їй, такій чарівній, посміхається пузатий, неголений дядько, і робить презирливий вираз обличчя. Підходить до колонки, бере пістолет, дивиться… Намагається обійти машину – далеко… Дивиться на мене і розуміє, чому я посміхався. Питаю на всі 32 зуби: “Що, журбинка?” Дівчина починає ніяково виправдовуватися, що колонка далеко і не з того боку, вішає пістолет і від’їжджає, не заправившись. Розрахувавшись за бензин, я сідаю в машину, довго сміємося з другом в салоні з дівчини і ситуації. Через півгодини на дорозі зустрічаємо цю ж машину, бачимо – знов “журбинка”, і знову ржем. Дружина нам каже: «Чого смієтеся? Дівчина просто нормальну заправку знайти не може!» Далі їхати було неможливо, зупинилися і іржали до гикавки.

Колись

500 євро

Папірцем у 500 євро навіяно… Вільний переказ інциденту, який стався із співаками української хорової капели “Думка” 8 грудня 2007 року в одному південнофранцузькому місті. До десятого дня гастролей у Франції взяті з собою припаси закінчилися, і артисти зажадали від керівника ансамблю грошей на похід до місцевого супермаркету. Склали список продуктів, керівник, скрипнувши зубами, видав нову купюру в 500 євро і в довгій повчальній промові попросив дуже дбайливо й економно обходитись з валютою. В супермаркет вирушило п’ятеро найбільш голодних мужиків. Закупили продукти, склали їх у три візки, підійшли до каси. На касі сидить молоденька негритянка, пробила все по комп’ютеру. Старший групи, бас, простягає їй новеньку купюру. Але чи то касирка ніколи не бачила купюр в 500 євро, чи то у неї були такі інструкції, але вона подумала, що гроші фальшиві, і натиснула кнопку під касою, щоб викликати охоронців. Підійшли охоронці – два худющих негри в засмальцьованих джинсах, почали щось лопотати, а один спробував вирвати з рук 500-євровий папірець. Тенор, який знав все про небезпеки, що підстерігають наших туристів за кордоном, трагічним голосом прошепотів: “Рекетири!” Ах, рекетири! Ну, отримуйте! Пара стусанів в чоло і по тім’ячку, і через кілька хвилин сек’юриті лежать на підлозі, волаючи благим матом, щоб їх не вбивали. Тим часом переляканий менеджер супермаркету зателефонував у поліцейську дільницю, яка була розташована по сусідству, мовляв, покупці скандалять з персоналом. У цій дільниці якраз закінчилось чергування, і начальник попросив двох вже перевдягнутих у цивільний одяг служителів заглянути по дорозі додому в магазин і навести лад. За походженням ці поліцейські були арабами – алжирцями і зовні виглядали як Аль-Каїда з Бен Ладеном. Коли вони зайшли до магазину, тенор, який знав все про темні сторони дикого Заходу, крикнув: “Рекетири підмогу викликали!” Бен Ладен почав кричати, Аль-Каїда штовхнув баса і спробував забрати у нього купюру. Почалася бійка, в якій поліцейські, які вивчали джиу-джитсу, повільно здавали свої позиції тромбоністу і флейтисту – землякам Кличка. Менеджер в паніці зателефонував у міське поліцейське управління, мовляв, на них напала російська мафія, нехай висилають місцевий ОМОН. Через п’ять хвилин біля магазину зупинився мікроавтобус, з нього вискочили десять одягнених в чорне спецназівців: чорні бронежилети, чорні каски з забралами з куленепробивного скла, чорні автомати з укороченими стволами через плече. Дивлячись у чорні дула автоматів, бас нахилився до баритона і прошепотів: «Ну, цим п’ятихатку доведеться віддати».

 

P.S. Інцидент прояснився швидко і безболісно, винуватицею була визнана касирка.