Історія художника Йосипа Васьківа відсилає нас до міфу про Робінзона Крузо. До тієї частини реконструкції життя на острові, яка не потрапляє ні у свідчення самого Крузо, ні у ймовірні спогади свідків, які знали Крузо перед островом чи після нього, ні у легенди аборигенів із сусідніх острівків. 

Крузо після кораблетрощі опинився  у місці, де він один став носієм і представником цивілізації, яка не передбачає такого індивідуалізму. У благих екологічних умовах Робінзон, керуючись тими крихтами знань і інструментів, які в той момент  були всією цивілізацією, самотужки не давав померти тому, що він знав, представником чого він був.

Подібно з Васьковим. Опинившись після Львова і Варшави у східнокарпатському містечку Делятин, Васьків більше ніколи не мав змоги контактувати із середовищем і плином часу того світу, який він покинув.

Так. Був такий Васьків. Він був учителем і художником. Його за це всі поважали, але не зовсім розуміли і сприймали. Жив у хаті під лісом. Пас кіз. Двоє-троє містових гордилися тим, що у них десь є щось, намальоване Васьковим.

Ми знаємо, що Йосип народився 1895 року у Йорданові біля Мислєніц. Його тато походив з Бродівщини. У Йорданові залишився після служби у війську, одружився з місцевою жінкою, працював у суді. Знаємо також, що згодом сім’я опинилася у Львові. Від 1912 до 1917 Йосип був учнем Вільної академії мистецтв у Львові, вивчав науку рисунку, малярства, слухав курс анатомії, перспективи і брав участь у виставках академії. А вже у 1921-1922 навчальному році студіює журналістику у Вільному польському університеті у Варшаві.

Два документи того часу, які Васьків привіз до Делятина, – це членський квиток мистецького клубу у Львові і членський квиток професійного об’єднання художників у Варшаві.

Останнє свідчення про життя художника у Варшаві – каталог виставки 1928 року, в якому картина Васьківа позначена у загальному переліку недалеко від роботи Малевича.

Якийсь злам стався у 1931 році. Існують різні версії цього. У кожному разі у 1931 році Васьків покинув свій світ, до якого більше ніколи не повернувся. Саме тоді він опинився у Делятині на Станиславівщині. Кажуть, що перший рік прожив у землянці під лісом, ні з ким не контактував і поводив себе дивно.

А через рік став провідником і почав водити групи туристів по Карпатах.

У той час Делятин був знаменитим курортом загальнопольського значення. Правдоподібно, саме серед відвідувачів курорту був хтось, хто або упізнав варшавського художника, або довідався про його драматичну історію і взявся йому допомогти. Може, Васьків якимось чином сам подбав про себе. Та від 1932 року він почав отримувати пенсію. Чомусь запам’яталося, що це було 180 злотих місячно. З такими коштами у Делятині можна було бути художником, не турбуючись питаннями виживання.

Про наступні довоєнні роки знаємо, що Васьків купив хату, що у 1933 році його виставка відбулася у Делятинському народному домі, що він носив берети, що виписав собі багатотомну загальну енциклопедію. І кожного дня малював.

Особливо його зацікавив офорт. Збереглося кільканадцять пластин із закінченими роботами, десятки пробних відбитків, записки, які стосуються техніки офорту і гравюри.    

Від 1945 до початку шістдесятих він вчителював у делятинській школі, був незручним вчителем.

На старості літ на пленери вже не ходив, але не переставав вигадувати якісь алегоричні картини. Вони так і не були створені, але залишилися ескізи. Ескізи зроблені кульковою ручкою, що означає, що на початку сімдесятих, незадовго перед смертю.

Щодо Делятина, то Васьків вибрав його у 1931 році тільки тому, що колись давно, ще коли він був малою дитиною, батьки поїхали з ним на літній відпочинок до модного курорту на початку великих Карпат, де було повітря, води і ще щось. Мабуть, щастя.   

Тарас ПРОХАСЬКО