Якщо російський демократ закінчується там, де починається українське питання – то це означає, що й виникає він десь недалеко перед тим – там, де закінчується російська відповідь, тобто існує він у дуже вузькому проміжку, у нього короткий вегетаційний період. 
І якщо вже не любити росіян, то найправильніше – за те, як вони поводяться саме з росіянами. 

Їхні антиподи, євреї, з перших слів і всю дорогу до зрілості запевняють своїх новонароджених у їх непересічностях і талантах, тобто тренінги “особистісного росту” ці діти проходять від народження, щокроку, а не щороку у зрілому віці і за гроші. Єврейська сім’я – це постійно діючий табір з навіювання особистісного розвитку. Чому в них так склалось – це вже інше питання, але якщо воно й адресоване до антропології – то до соціальної, а не до євгеніки. Але саме завдяки цьому у світі є чи не менше євреїв, ніж видатних євреїв. 
Росіянину ж з дитинства доводять, що він – частина великого народу, але в цьому – “ничего личного”, що він нащадок шостої частини світової землі і світового розуму, на яких «наслєділо їхнє наслєдіє», і в цьому питанні російська «безумная звезда ведёт её по кругу».

В результаті якщо нелюбов до якоїсь одної нації – це теж націоналізм, то Росія стала розплідником націоналізму у всіх сусідніх краінах, незважаючи на іхню переважну поліетнічність.

А Де Голль повівся саме як батько-єврей, тільки в масштабі, коли Франція була окупована, опущена і деморалізована у 1940-х. Коли французи, замість того, щоб чинити опір, ескапувались у суперечки, чи воювати з Німеччиною, чи дружити, Де Голль заходився невпинним рефреном прокламувати велич Франції, і через 15 років ця велич повернулась сама, без видимого втручання французів. 
Так от, більшість населення України – старше, ніж сама держава. І йому б не помішало переконувати її у надзвичайних її можливостях, величі і талантах вже зараз, поки ще не виросла надто дебело, як би це ідіотично не звучало.

 

Ростислав Шпук