Перше, що я зробив, сівши в автобус, – трохи подрімав. Це було необхідно і добре. Прокинувся вже на під’їзді до Коломиї. Таки добряче мене втомило місто. І – який жах! – майже місяць не був удома. Але нарешті трохи відпустки! Така звична хороша радість, коли в Уторопах починаються спокійні пагорби і виростають з кожним наступним селом. Стають могутнішими і рішучішими.

У Брустурах все в горах. Посередині трохи рівного, і все. Колись наш письменник Микола Яновський назвав Брустури карпатською колискою і селом в кільці гір. Щойно мені якраз випало обійти цим кільцем.

П’ять років тому я був старшим дружбою в двоюрідного брата Івана – сина маминої старшої сестри, старшого за мене на п’ять років. Тепер вже є старшим дружбою теж в двоюрідного брата Івана, але вже в сина татового молодшого брата. І цей Іван вже від мене молодший на два роки. В зв’язку з весільною функцією мав завдання роздати запрошення потенційним гостям. Через те й мав ходити селом.

Спочатку – на Ровеньку. Ровеньок є дві. Йдуть одна за одною. Перша починається вище школи і до мосту. Друга – від мосту і до Шипота. Вуйко Василь живе на першій Ровеньці. Років п’ятнадцять тому я, ще досить малий, теж був йому дружбою. Тепер довелося вуйка розбудити, бо він відсипався від іншого весілля. Вуйкова хата знаходиться за річкою Брустуркою під великою кам’яною скалою. Як іти до вуйка, то неподалік найбільше плесо в селі – Гучок. Але цього разу купатися не випадало:  холодно.

Від вуйка Василя – до вуйка Миколи, який живе у присілку Луг. Теж за річкою. Трохи посиділи, поговорили. Тета накрила стіл. Вуйко розповів анекдот: “Гуцул пройшов у Верховну Раду. Коли збирався до столиці, то взяв собі харчу з дому, бо ж іще не знав, як там буде. І от перша перерва після першого засідання. Всі пішли в їдальню, зробили замовлення і чекають. А гуцул вийняв свій харч і давай наминати. Хтось зухвалий насмішкувато до сусіда промовив, вказуючи на гуцула: «Дивись, як свиня їсть». А гуцул не розгубився: «Їсть ґазда, а свині чекають».

А далі – на гору Середній. Там живе тета Марійка і вуйко Лук’ян. Добре, що застав вдома, бо вуйко якраз рушав на город трохи оддалік від хати, де треба було зібрати в оборіг суху отаву. А тета вже була там. То я швиденько вручив запрошення і спитав шлях на Брусний – наступну гору. Власне, нічого складного у переході нема, лиш треба знати, де стежка.

Стежка гарна, але ж я не розрахував, що в затінку хащів внизу біля потоку – мокра потолочена глина. Тож коли вийшов на Брусний, був уже не надто представницьким дружбою. Трохи повитирав взуття у залишки трави на пасовиську і пішов далі. Наступний пункт – односелець Юрко. Він мені не вуйко, але родич дружини татового брата, то й через те має запрошення.

Звідти спустився вниз. Віддав запрошення однокласникові Дмитрові, якого запрошено через те, що його дружина родичка з дружиною татового брата. А далі попростував у Рівні, на самий початок села, де мешкає брат Іван, у якого був дружбою п’ять років тому. Там посиденьки видались найґрунтовнішими і найбільш феєричними. Ще така феєрія була на деревце.

Деревце – такий весільний захід, який відбувається переважно в четвер перед весіллям молодої. В той час прикрашають соснове чи кедрове деревце, яке є обов’язковим весільним атрибутом. Коли деревце вже прикрашене, то дружки приходять до молодого, де вже чекають дружби. Потім всі разом йдуть знов до молодої. Там відбуваються застілля і танці. То якраз на танцях я собі думав – оце гуцульська феєрія! І дарма, що танцювали під другосортну попсу. Цього разу це для мене якось зовсім не мало значення. Захоплював загальний дух. Декорації, може, й непривабливі. Може, й глядачам було б не дуже цікаво, але бути актором всередині – це щось. Єдине, що почувався винним перед всіма присутніми через те, що вони просто і вільно веселяться, а я заодно ще й спостерігаю і фіксую.

В останні дні читаю Миколу Яновського. Дуже хороше, стримане письмо. Він теж багато спостеріг. І в задоволенні від читання його текстів трохи заспокоюю себе – може, й мої фіксації будуть комусь цікавими.

Добре, що запрошень багато не мав. То весілля в сусідньому Шипоті, де живе татів брат. Там запрошення розношували інші дружби. А в Брустури був якийсь десяток. Ще носив у присілок Папороть – на хребті з правого боку села, за яким Космач. І ще трохи по центру. Весілля в молодої вже відбулося, а в брата – наступних вихідних. Вже буде видно, наскільки добре я всіх запросив – прийдуть чи не прийдуть. Гуцули – то велика родина.

Василь КАРП’ЮК