Середина жовтня цього року в мене асоціюється з червоним. Це колір кетягів калини, які, заледве вражені нічним холодом, звисають з кущів. Це і гарячі відтінки плодів шипшини, що в зимову пору стануть у пригоді як складова цілющих настоянок. Не можна не згадати п’ятдесят відтінків червоного на яблуках, які зривав цими вихідними в чудовому селі Уніж над лагідним дзеркалом Дністра.

Навіть подумалося: чи правильно, що десятий місяць року називається «жовтень» за кольором листя дерев, а не якось обіграє червоний колір за барвою багатьох плодів, що достигають у цей час. Адже жовте листя – це початок завмирання природи на зиму, а червоні плоди символізують свято врожаю, результат людської праці, впевненість у ситій зимі.

А ще, крім калини, шипшини, яблук, цими вихідними ми збирали ягоди терену, винограду, струшували останні горіхи… Жовтень дарує всі кольори – від яскраво-жовтого гарбузового до кольору чорної редьки. Одночасно цей осінній місяць, на відміну від вересня, дає змогу оглянутися і все підсумувати.

І на тлі яскраво-жовтих спалахів кленів, рудих сплесків дубів, потемнілої бронзи осінніх трав ми бачимо надто мало людей. З кожним роком працею на землі по всій країні займаються все старші і старші люди, яких усе менше і менше. Молодь уже не втікає з сільської місцевості, – її там уже майже немає.

Особливо це помітно в маленькому Унежі. Напередодні зимового завмирання вилюднення села виглядає ще сумніше і безнадійніше. У цій благодатній місцині на крутих схилах Дністровського каньйону люди безперервно мешкали ще з часів трипільців. А на початку 21 століття люди покидають свою малу вітчизну. І хто прийде на зміну автохтонам? Трактори «John Deere» з автоматичним керуванням чи китайські поселенці, які обгризуть все довкола і заженуть під бетон сільську красу?

Працьовитість, висока релігійність, національна свідомість – це все те, що зберігало для нас українське село. Зовсім не найгірші цінності, хоча з них так часто кепкують у нинішні цинічні присмеркові часи. Зі знищенням традиційного села ми ризикуємо втратити українську національну ідентичність, тверду основу, що давала українцям силу встояти перед полонізацією, русифікацією, вціліти у війнах.

Можливо, це лише звичайний осінній сум, відчуття незворотної втрати світла й тепла, але коли перед очима постають підзолочені сонячним промінням червоні кетяги калини, так не хочеться втратити прекрасний, наповнений життям маленький Уніж.

 

Сергій АДАМОВИЧ, депутат Івано-Франківської обласної ради