Днями

БАЙКЕР

Суботній день не віщував байкерові Дракону нічого поганого. Зранку він осідлав свого «коня» і поїхав на місцевий пляж. Там з друзями добре випив пива, і так далі. Катається навколо озера, відпочиває. А неподалік засмагає молода сім’я – чоловік під два центнери, миловидна дружина і маленький син. Дитині мотоцикл Дракона дуже подобається. Сім’я підвалює до доброго Дракона напідпитку з проханням – покатай. А чому б ні? Дракон всаджує дитину на байк і починає ганяти туди-сюди. Але тут він на пристойній швидкості виїжджає на пісок і до того ж вганяється у здорову купину. Байк підстрибує, робить якесь немислиме сальто у повітрі і обрушується на землю разом з обома вершниками. Дракон під мотоциклом, дитина летить кудись у кущі, туди біжить мама. Вибравшись, Дракон бачить, що сім’я прямує до нього. Все, думає він, кінець. Зараз закопають прямо тут, поховають разом з байком. Однак матуся радісно обіймає його і допомагає обтруситися. «Дякую, – каже, – ви врятували нашій дитині життя». Дракон нічого не розуміє: він, здається, мало це життя не угробив. «Це як?» – перепитує. «Вова тепер не хоче мотоцикла. Він хоче ігрову приставку», – була відповідь. Ось як Дракон врятував життя дитині.

Якось

ЧАЙ

Відсидів реальний урка на зоні п’ять років, вийшов, поїхав на Москву подивитися. Ходить, оглядається, не впізнає нічого, все йому подобається. Бачить вивіску – “Шоколадниця”. Ану, думає, зайду. Заходить, сідає за столик, навколо чистота, красота. Підбігає до нього дівчинка з підносиком, питає: «Що будете замовляти?» – «Я, дочко, давно в Москві не був… Ходжу тут, роздивляюся. Принеси мені чайку гарячого, та й все». – «Ой, у нас, знаєте, такий багатий асортимент! Чорний, зелений, фруктовий… Стільки сортів! Вам який?» – «Ну, я давно в Москві не був, не знаю навіть… Принеси на свій смак!» Дівчинка біжить на кухню: «Ой, там такий страшний відвідувач сидить! Весь у наколках! Зуби золоті! Чаю попросив на мій смак. Ой, він такий страшний… Він, здається, щойно вийшов… Якщо чай йому не сподобається, він тут все рознесе, а мене заріже!» Кухар каже: «Та знаю я, який вони чай п’ють! Давай сюди всі сорти! А тепер на кілограм чаю – літр окропу!» Заварює, дівчина це заливає в чайничок, несе відвідувачеві. Урка наливає собі в горнятко, випиває одним махом, довго дивиться на дівчинку і каже, зітхнувши: «Так, дочко… Бачу, життя тебе теж потерло…»

Колись

ЯНГОЛ

Років двадцять тому один мій приятель за п’ятим пунктом мирно виїхав до Ізраїлю і після нечисленних переїздів оселився остаточно в місті Назарет. Прижився там чудово, працює і живе собі щасливо, сина народив (спільно з дружиною, звичайно). Син теж вдався, як намальований – такий кучерявий біблійний хлопчик з величезними очима. І живе, словом, мій приятель у рідному Ізраїлі, але квартира у нього в Пітері залишилася. І десь раз на два роки він приїжджає туди, збирає у себе на квартирі своїх знайомих та друзів і розповідає про чудесне життя біля Мертвого моря. Востаннє приїжджав разом із сином. Пішли вони гуляти містом удвох і дійшли до Нікольського собору. А біля собору сиділа старенька жебрачка, одягнена в чорне, і голосила про нещасливе життя, загиблого сина, молячи Господа забрати її якнайскоріше до себе. Тато в цей час відійшов до кіоску купити газету, а хлопчик, широко розкривши очі, стояв і слухав стареньку (він взагалі жебраків ніколи раніше не бачив). Стояв, стояв, потім засмутився і підійшов до неї, примовляючи: «Не плач, бабусю, все буде добре, твоє життя буде щасливе і радісне, і т.д.» Бабуся слухала, слухала здивовано, а потім не витримала і питає: «Звідки ти, хлопчику-ангелику?» А він їй чесно відповідає: «З Назарета…» Бабуся як сиділа, так набік і повалилася. Довелося в собор нести, відкачувати.