У галереї “Арт на Мур” відкрилася виставка “дЖИВОПИС” Івано-Франківського художника Миколи Джички. На відкритті експозиції кількадесят прихильників творчості митця заледве змогли вміститися у залі галереї. Багатьох із них можна побачити на портретах, які, безумовно, стали родзинкою виставки Джички.

 

Із портретів на глядачів дивляться художники Анатолій Звіжинський, Ярема Стецик, Юрій Боринець, письменник Тарас Прохасько, дизайнер Любця Чернікова та ще чимало інших мешканців міста, які, на думку художника, “роблять Івано-Франківськ колоритним і є його справжнім брендом та цінністю”. Кожен портрет унікальний, автор намагався не лише якнайточніше передати риси і вирази облич, але й вписати кожну постать в індивідуальну композицію. Любця Чернікова, до прикладу, загорнена у гуцульську хустку та тримає кошик із кольоровими нитками, Анатолій Звіжинський споглядає рятівне коло сучасного мистецтва, а Тарас Прохасько задумано сперся на пеньок із грибом.

Процес портретування кожної моделі викликає різні емоції і залишає різні спогади, каже Микола Джичка. Художник зізнається, що найважче було вловити характерну для кожної людини позу, в якій вона перебуває підсвідомо значну частину свого життя: «Коли художнику вдається вловити цю позу, то це вже на 50% вдалий портрет. Якщо вдало передаєш риси обличчя, пропорції фігури, але буде нетипова поза – портрет буде невдалий».

«Дуже люблю працювати в жанрі портрета, бо це констатація часу, свого роду намагання зупинити час в його певних емоціях і досягненнях, – розповідає Микола Джичка. – Усі, хто є на портретах, – це у моєму розумінні «люди кольору» – люди, які можуть бути цікавими для  тих, хто відвідує наше місто. Ці люди, фактично, неофіційно репрезентують Івано-Франківськ. Зараз багато говориться про бренд міста. На мій погляд, ця тусовка і є неофіційним брендом міста, заради цих людей варто приїхати сюди, відвідати їхні майстерні, поспілкуватися з ними».

На виставці також представлені найсвіжіші роботи Джички у жанрі ню, абстракції та філософські пейзажі. Абстракція дозволяє розслабитися між портретами, зауважує художник: «Якщо тривалий час технічно зосереджений на пропорціях людського обличчя та тіла, то коли закінчуєш писати портрет, хочеш розслабитися і малювати вільними мазками». До речі, більша частина виставки цієї осені дуже успішно презентувалась в Ополє, Глівіце та інших польських містах і отримала чимало позитивних відгуків.

Писання портрета вимагає значно більше часу і зусиль, ніж інші жанри. Його неможливо намалювати у майстерні за один підхід. Йдеться про щонайменше кілька зустрічей з людиною, яка має і може спробувати себе у ролі моделі. Частина портретованих, як відзначають глядачі, виглядають на полотні відчутно старшими, ніж у реальному житті. «Це залежить від самої людини, на скільки років вона себе відчуває. Художник лише може вловити це внутрішнє відчуття», – пояснює автор.

Цикл портретів своїх сучасників, більшість з яких художник може вважати своїми друзями чи добрими знайомими, Микола Джичка розпочав минулого року і досі не завершив. Художник планує намалювати ще кільканадцять портретів, адже просто фізично не встиг запортретувати усіх «людей кольору». Тож продовження буде!

Наталка ГОЛОМІДОВА