Чого очікувати прикарпатцям від зміни керівництва області, що відбувається в обласній раді, наскільки ефективно захищають обранці інтереси виборців і чи готові люди на заклик опозиції вийти на вулиці, аби підтримати євроінтеграційний курс країни? Про це – в розмові з депутатом обласної ради Володимиром Грабовецьким.

 

 

– Головна тема для місцевого політикуму останнім часом – кадрова ротація в облдержадміністрації – звільнення з посади голови ОДА Михайла Вишиванюка і призначення Василя Чуднова. Яка логіка в заміні Михайла Васильовича на Василя Михайловича, на Вашу думку? Що зміниться для області?

Думаю, змін на краще сподіватися точно не варто. Що таке «покращення» від Партії регіонів, яку в області очолює Василь Чуднов, ми всі вже побачили. Покращення в країні чомусь за останні роки настало лише для однієї відомої сім’ї і тих, хто її обслуговує. І що б не розповідала пропагандистська машина, на яку перетворилося українське телебачення, для людей надто очевидно, що все йде не в той бік.

Єдина логіка кадрової ротації в області – політична. Попереду – президентські вибори. Вишиванюк на попередніх виборах – у 2012 році до парламенту – не забезпечив Партії регіонів бажаного результату. По області від них не пройшов жоден кандидат, а сама партія взяла мізерний відсоток. Тому, на мій погляд, і вирішили замінити Вишиванюка. А чому саме на Чуднова – для мене також питання. Адже Чуднов брав участь у виборах як самовисуванець по округу на Снятинщині і Верховинщині і кампанію провалив. Може, його партійні боси сподіваються, що поразка його роздратувала, чомусь навчила, і він з подвійним завзяттям тепер вигризатиме результат для Януковича на виборах у 2015-му? Можливо, також очікують, що Чуднов буде здатним на методи і кроки, на які Михайло Васильович би не наважився. Словом, регіонали передовсім дбають про вибори-2015 і партію, а не про область.

– Про писанкове Прикарпаття можна забути?

Думаю, на півтора року точно – до виборів. Якщо ж, не дай Боже, переможе Янукович, то надовго можна забути не тільки про писанкове Прикарпаття, але й про писанкову Україну.

– В нашій обласній раді більшість – опозиційна до президента і Партії регіонів. Вона мала б дати оцінку такій кадровій ротації, чому ж цього не сталося? У Львові, наприклад, новопризначеного губернатора Олега Сала зустріли пікетами, а облрада висловила недовіру.

Я вважаю, що опозиційної більшості в обласній раді сьогодні немає. Навіть на сьогоднішній сесії (п’ятниця, 15 листопада – “ГК”), коли треба було проголосувати за звернення про необхідність прийняття закону про імпічмент президенту – і це було пунктом програми кожного опозиційного депутата – питання не пройшло! Навіть півсотні голосів не набрало. Про яку опозиційну консолідовану більшість можна говорити? Хіба важко відкласти свої «надважливі» справи і прийти на сесію раз на два місяці? На жаль, наша опозиційна більшість в обласній раді виявилася не здатною продемонструвати свою позицію в одному з ключових питань для країни. Що вже казати про призначення Чуднова? Дуже тихо якось пройшло.

Втім, ставити Чуднова в один ряд із Салом теж не можна. Генерал Сало все-таки значно одіозніший персонаж, і реакція львів’ян зрозуміла. Коли на головну адміністративну посаду області призначають силовика з сумнівною репутацією, це, звісно, лякає людей. Ніхто не хоче відчути на собі «приваби» поліцейських методів управління. А щодо Чуднова, то лише «Свобода» спробувала висловити оцінку, але якось мляво, ніби для годиться. Місцева «Свобода» взагалі останнім часом дивує. Скажімо, просто вийти з сесії, на якій голосувалося питання про «сланцеву угоду», – це дітвацтво якесь. На статтю в газеті вони, бач, образилися. Ну, то не йшли б у політику, а бавилися б у свої маленькі ігри.

– Погодження сланцевої Угоди також продемонструвало, що опозиційна більшість – не монолітна. Частина опозиції проголосувала разом з регіоналами. В чому взагалі причина такого розладу?

Я став депутатом на довиборах рік тому, залишаюся позафракційним. За моїми спостереженнями, єдності у прийнятті рішень між опозиційними фракціями дуже бракує. Для партійних фракцій виконання спущених з партійних офісів рішень є пріоритетнішим, ніж компроміси з союзниками. Це показало і голосування по сланцевій Угоді.

– Як би Ви оцінили роботу нинішнього керівництва обласної ради?

Я не застав часів, коли облрадою керував Олександр Сич, та колеги кажуть, що тоді було більше дисципліни і єдності. Не можу також нічого поганого сказати на адресу Василя Михайловича Скрипничука (голова ради – “ГК”), він достойна і порядна людина, тримається регламенту, претензій до ведення засідань у мене немає. Але я не розумію, чому, аби приймати рішення, доводиться перед голосуваннями робити переклички, бо депутати просто не сидять у залі і може не бути кворуму. А кожне питання може бути важливим для сотень людей. Напевно, зараз не вистачає того авторитету, щоб утримати дисципліну, який мало попереднє керівництво ради.

– Напередодні сесії ходили чутки, що головою обласної ради може стати екс-губернатор Михайло Вишиванюк. Однак, не сталося. А взагалі, думаєте, можлива заміна керівництва ради?

Подібні чутки поширювали ще після виборчої кампанії 2012 року, коли регіонали в області не змогли взяти пристойного відсотка. Олександр Сич саме виграв вибори до парламенту, місце голови облради звільнилося, і вже тоді говорили про можливий перехід Вишиванюка на цю посаду. Але, думаю, що і сьогодні такий сценарій нереальний. Та й не факт, що Вишиванюку самому потрібна ця посада. Чутки залишаться чутками.

– Наскільки взагалі сьогодні ефективна обласна рада? От Ви сьогодні подали запит. Степан Пушик потім казав, що всі ті депутатські запити – до нічого, бо виконавча влада їх ігнорує і навіть не відповідає на них. То на що і як тоді може вплинути депутат?

У словах Степана Пушика є певний сенс. Якби всі депутатські запити належно виконувалися, то й ситуація в країні загалом була б кардинально інша… Але казати, що оскільки ніхто нічого не робить, то не варто й самим перейматися, – теж не вихід. Вода камінь точить. Запит депутата – це певний інструмент, яким можна добиватися результату, якщо вперто дотискати. Пишеш запит – контролюєш відповідь, потім наступний запит, і так поки не доб’єшся потрібного реагування. Але запити – це добре, а ще краще – коли їх підкріплювати діями.

На цій сесії я подав запит по ситуації в селі Пнів Надвірнянського району. Там вантажівки розбивають центральну вулицю, бо водії не хочуть їхати по вкрай знищеній об’їзній. Я розумію водіїв, які бережуть машини, але ж і люди не повинні потерпати через те, що влада ніяк не спроможеться на ремонт дороги. У запиті я запропонував обмежити рух великогабаритного транспорту вуличками села, але якщо влада не прислухається, я підтримаю рішучі акції мешканців аж до блокування дороги. Зі свого власного досвіду знаю, що це ефективно, якщо вас вперто не чують. Одного разу через перекриття центральної вулиці весь транспортний потік пішов через провулок, де я мешкав. Я довго писав скарги, кликав журналістів, але – марно. Тоді ми з сусідами просто заблокували свій провулок. Миттєво прилетіла комісія, але ми пояснили, що об’їзних шляхів достатньо, що це рішення всієї нашої громади. Їхні погрози притягти до відповідальності розбилися об наші кам’яні обличчя. Тільки так – вкупі, гуртом – можна чогось добиватися в нашій країні. Тому – так, в депутата є певні повноваження, але без реальної підтримки виборців він небагато вартий. Треба все намагатися робити разом, особливо в суперечках з владою. Бо вона сьогодні не про людей дбає, і їй треба чітко нагадувати, чим вона мала б займатися.

– У депутата-члена фракції є перевага – він може заручитися підтримкою колег. Ви залишаєтеся позафракційним. Може, є сенс приєднатися до якоїсь фракції?

Приєднатися можна. Тільки от, на жаль, політичні зграйки у нас такі мінливі. Це по-перше. А по-друге, в кожній такій зграї є вожак, і йому потрібна не твоя позиція, а виконання вказівок. Це нецікаво і – що важливо – неефективно. Краще вже залишатися одинаком. Принаймні ти завжди можеш висловити власну думку. Ти її взагалі можеш мати, що не завжди можливо у фракціях, де за всіх думає лідер. Щоб бути ефективним для виборця, потрібно працювати з громадою, йти до людей, об’єднувати їх і спільними зусиллями тиснути на владу. Це зараз дієвіший спосіб, ніж кучкуватися довкола вожака.

– Можливо, Вам простіше «йти до людей», бо Ви очолюєте Благодійний фонд?

Я свою благодійну діяльність ніколи не використовував як інструмент в політичних цілях. Ніколи не штовхав виборців голосувати за матеріальне благо, яке вони отримали від мене чи від будь-кого іншого. Зрештою, Фонд працює так давно, що пережив вже купу виборів. Ми намагаємося робити добрі і потрібні справи, і для мене особисто це лише індикатор спроможності взагалі щось вирішити, а не лише забалакати, щось змінити на краще – нехай для маленького колективу школи чи ФАПу, сільської чи селищної громади.

– Ви часто буваєте в селах – як депутат, як голова Фонду. Які сьогодні настрої у людей – чи готові вони, наприклад, вийти на майдани на заклик опозиції підтримати євроінтеграційний курс країни?

Складне питання. Сьогодні в суспільстві панує зневіра, яку з усіх сил ще й «накачують» через телебачення – від новин до політичних шоу. До того ж, ця влада переконливо показала людям, що вона може відібрати останнє, що закон – це вона сама. В людях посіяли не тільки зневіру, а й страх. Усім зрозуміло: будеш погано поводитися – розчавлять.

На сесії депутат Юрій Романюк заявив, що якщо Угоду про асоціацію з ЄС не буде підписано, то повстане вся Західна Україна, всі вирушать на Київ… Але чи здатні нинішні опозиційні лідери так запалити людей, щоб вони ризикнули? Це питання. Наші лідери наче й горять, але чомусь не запалюють інших.

– Тоді в чому наш шанс на зміни?

Знаєте, якби я був політиком з великим досвідом, відповів би приблизно так: Україна не втратила шанс, час є, потрібно працювати! А якщо говорити відверто, то нам усім сьогодні багато чого бракує, щоб різко зламати ситуацію на краще. Бракує тої духовитості, яка була в молодих хлопців – недавно ще, якихось півстоліття тому – що пішли в УПА. Обросли жирком, є що втрачати. Але усвідомлення, що далі так жити не можна, неминуче визріє в більшості громадян. А роботи ще справді дуже багато.

– Будете брати участь в акціях опозиції на підтримку Угоди з ЄС? Залучати виборців?

Однозначно. Тому що вважаю себе європейцем, як і всіх українців.

 

 

Розмовляв Сергій БОРИС