У Франківську в Центрі сучасного мистецтва (Шевченка, 1) під музичний супровід dj EDA (Едуард Скрипник) відкрилася спільна виставка івано-франківських митців Юрія Бакая, Юрія Боринця та Сергія Григоряна “Afterparty”.

Можна спробувати відгадувати, яка ж концепція поєднує графічні роботи Боринця, виконані на зворотному боці банерів, параметричні повітряні скульптури Григоряна та несподівані інсталяції Бакая, але не варто. Художники вирішили виставитися разом цілком спонтанно і без будь-яких об’єднавчих ідей. Зрештою, це лише підтверджує реноме ЦСМ як майданчика, відкритого для будь-яких жанрів сучасного мистецтва у будь-яких пропорціях та поєднаннях.

Експресивно-наївна графіка Юрія Боринця, перш ніж потрапити в офіційну виставкову залу, випробувала собою кілька, на перший погляд, не придатних для експозиції місць. Автор виставляв свої роботи на залізничному мості у Надвірній, тамтешньому стадіоні, в кількох офісах колег та у закинутому промисловому приміщенні. Усе це — заради розширення палітри емоцій самого художника та його глядачів. «Між малюванням і виставлянням робіт є час. Я захотів змінити цю схему: сьогодні малюю, а завтра вже шукаю, де поставити цю роботу. Хочеться одразу її «кинути в життя», – пояснює Юрій Боринець. – Одразу біжу в офіс до когось із друзів. Ставимо її, обговорюємо, сміємося. Місця вибирав різні, але роботи дуже органічно вписувалися в той простір».

Автор зізнається, що для нього найцікавішим у творчості є момент людської віддачі, коли можна поспілкуватися з глядачами і почути їхню думку. «Мене завжди захоплює, коли людина починає розповідати про твою роботу зовсім не те, що ти сам у ній бачиш, що вкладав у неї. Тому я розумію, що навіть не маю права нікому нічого розказувати, а хочу сам послухати».

Фотохудожник Юрій Бакай створив дві неординарні інсталяції. Здалеку одна з них схожа на куб із розеток, до яких під’єднані численні дроти. Насправді це дверні дзвінки – їх є 48 і половина з них одночасно дзеленчать при натисканні кнопки. Варто лише було першому глядачеві зорієнтуватися і натиснути на кнопку дзвінка, як охочих дзвонити вистачило до закриття виставки. Інші розважалися тим, що пхали голову у куб, що нагадував телевізор або ж якусь пастку.

Як пояснив Юрій Бакай, інсталяція називається «Обойма ангелів», адже ці радянські дверні дзвінки білого кольору символізують церковні дзвони: «Дзвони могли сурмити про небезпеку, повідомляти про радість чи про сум. До дзвонів була особлива пошана, їх завжди висвячували». Про що ж сурмили ці сучасні дзвони на виставці, кожен дзвонар знає собі сам.

Інша інсталяція автора «Процес прозорості» інтригує цікавою грою світла, тіней та фактур заліза і скла. Торці скла самому автору нагадують воду чи лід. Можливо, тому ця інсталяція приковує погляди, підтверджуючи те, що на воду можна дивитися вічно. Розкидані на ескізах креслень різні об’єкти ще й відтворюють творчий хаос, який зазвичай панує в майстернях митців. Ще цікавіше розглядати усе це крізь збільшуване скло, на якому автор залишив свій відбиток пальця.

Сергій Григорян здивував повітряними скульптурами у формі ангелів-пілотів, на створення яких художника надихнув вірш Юрія Андруховича “Індія”. “Повітряна Галіція” Сергія Григоряна виконана у поєднанні технік авіабудування, іконопису, зокрема левкасу. Для своїх параметричних скульптур автор використав розтяжки, металеву фурнітуру, кріплення, авіаційні деталі та ще чимало цікавих ретроелементів. Найулюбленіший із них – радіолампи. «Вони дуже красиві і майже як живі істоти – дарують світло і тепло. Радіолампи тримають якусь загадку і підживлюють ностальгію за минулим», – каже Григорян.

«Мене цікавив процес розвитку міста, – розповідає автор. – Як правило, там, де повним ходом іде технічний і промисловий розвиток, нівелюються духовні цінності. А Станіслав у 30-их роках був одночасно духовним та науково-технічним центром. Тут відбувалося паломництво до чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої і водночас працювала школа пілотів імені Тадеуша Каспшицького, яка була другою за величиною у Польщі». Художник намагався проаналізувати, які думки виникають у мешканців сучасного міста, що формувалося у західноєвропейському, а потім мілітаристично-тоталітарному середовищі, в якому сакральні цінності завжди були духовною домінантою. Григорян ніби запитує, чи знаємо ми, як літають ангели, яка марка їхнього двигуна, пальне, аеродинаміка…

Наталка ГОЛОМІДОВА