Україну накрила хвиля Євромайданів: люди виходять на площі захистити євроінтеграційний курс країни і своє майбутнє. 

Ніч, холод вже майже зимовий, а осіння вологість робить його взагалі нестерпним. На франківському Вічевому майдані хлопці і дівчата простягнули замерзлі руки над бочками з палаючими дровами, притупують, тихо співають щось з «Океану Ельзи». Вітер шматує кілька прапорів Євросоюзу і України біля наметів. Нічна варта – кількадесят хлопців і дівчат. Вони погодинно чергують, охороняючи місце, де останні дні твориться і пишеться історія нової України, сценарій її майбутнього. Таких майданів сьогодні в країні – десятки. На них стоять десятки тисяч українців.

У Франківську, як і в більшості обласних центрів, молодь вийшла на площі у ніч з четверга, 21-го, на п’ятницю, 22 листопада, не чекаючи призначеного опозицією на неділю мітингу. Домовилися в соцмережах – і опівночі на Вічевому майдані вже зібралися понад півсотні хлопців і дівчат. За два-три дні на площу студенти вже виходять багатотисячною колоною, паралізуючи рух у центрі міста. Вони вигукують гасла про Україну в Європі, лаконічно визначаючи свою мрію, так брутально зраджену минулого тижня.

Четвер 21-го листопада для мільйонів українців видався справді чорним днем. Провладна більшість один за одним провалює необхідні для підписання на Саміті Східного партнерства у Вільнюсі законопроекти. Уряд Азарова приймає рішення призупинити підготовку до підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Президент щось балакає про незмінність курсу, важкі обставини і тиск Росії. Експерти гадають, з ким торгується гарант і хто більше обіцяє – Путін чи Європа з США. В офіційних речників Партії регіонів – когнітивний дисонанс і групова шизофренія: їм треба негайно міняти євроінтеграційну риторику, до якої звикали три місяці, на невідомо яку. За вказівкою однієї людини 46-мільйонна країна повинна розвернутися в протилежний бік. Що робиться в голові цієї людини, схоже, не розуміють навіть найближчі соратники.

Зараз мало сенсу гадати над причинами рішення Віктора Януковича «взяти паузу», яке озвучив Азаров. Не сторгувався, сторгувався, поступився тиску Росії, блефує, розводить, злякався, загрався, приховав туза в рукаві – це вже не має значення. Важливо інше: українці не хочуть бути предметом торгу і закулісних домовленостей і готові відстоювати право на європейське майбутнє на Майданах. Вони зовсім не за шенгенськими візами стали на площах.

Чесно скажемо: мало хто вірив, що люди піднімуться. Чимало з тих, які сьогодні стоять на Майданах по всій країні, самі не вірили. Понад сто тисяч учасників Євромайдану в неділю у Києві стали несподіванкою і для влади, і для опозиції. Наметові містечка виросли на центральних площах більшості обласних центрів. Демонстративно розбійницькі напади силовиків на Євромайдани в Миколаєві, Чернігові і Черкасах, атака гопників на активістів у Дніпропетровську і порушені кримінальні справи нікого не злякали, як і сльозогінний газ і автоматна черга в повітря в Києві під Кабміном. Це здається дивом, але українці зуміли перетравити зневіру після Майдану 2004-го року. Отруєння не справдженими тоді надіями минуло. Зрештою, на нинішній Євромайдан вийшло нове покоління. Тут переважають ті, яким під час Помаранчевої революції було по 9-11 років. Багатьох з них 9 років тому на Майдан брали з собою батьки. Видно, щось відбилося, якийсь імпринт свободи і бунту залишився. Так хочеться, щоб це покоління не стало втраченим. Щоб ці пориви не розчавила «Беркутом» клептократична паразитарна «еліта».

Зараз дуже добре видно, наскільки виросли ставки: Євромайдан може стати точкою неповернення в розвитку суспільства і політичної еліти, викинути з своїх вируючих надр нових лідерів, нові ідеї, новий порядок денний для країни. Це помітно навіть на мікрорівні, скажімо, тут, у Франківську.

Тут на Майдані немає партійних прапорів, а молоді 20-річні лідери самостійно формують графік виступів для нібито відомих політиків. Нардепи, голови фракцій чемно записуються в чергу. За кілька днів Франківськ запам’ятав імена молодих хлопців і дівчат, з яких обіцяють вирости політики нової якості.

23-річний Максим Кицюк з Севастополя – один з керівників наметового містечка. Його борода вже стала одним із символів місцевого Євромайдану. Вчиться на четвертому курсі історичного факультету ПНУ, майбутній політолог. Свого часу в Севастополі він сам вийшов на протест проти «мовного» закону, знає, що таке «спілкування» з «Беркутом». «Я не думав, чи вийдуть люди, чи ні. Я просто розумів, що треба. Бо людей розміняли, як монету», – пояснює Максим.

Він ніколи не був у Європі, як, зрештою, більшість українців. Все, що знає про Європу і ЄС, – з книг чи спілкування з іноземцями. Зате він добре встиг розпізнати, що таке нинішня Україна, і усвідомити, що жити так не хоче, але і тікати з країни також. «Я розумію, що в України іншого стратегічного шляху немає», – каже Максим. Він переконаний, що Угода з ЄС буде підписана. Навіть якщо не 28-го листопада, то все одно скоро. І чомусь цьому четвертокурснику віриш більше, ніж будь-якому топовому політику.

Наталія Сербин – один з ініціаторів франківського Євромайдану. Молода дівчина – підприємець, свого часу працювала в громадській організації «Міжнародна дипломатична місія Європейська Україна». «Я не хочу міняти країну проживання, я хочу, щоб в цій країні щось реально змінилося», – пояснює дівчина свою активну участь в Євромайдані. Вона не планувала якусь акцію, вона просто сприйняла події в країні дуже особисто. Як і має бути.

«Для мене Європа – це насамперед справедливість, безпека, впевненість у майбутньому. В Україні немає справедливості, навіть якщо ти порядний громадянин і чесно платиш податки. Ти не захищений», – каже Наталія.

Дівчат у наметовому містечку з півсотні нічної варти всього чотири. Вистоювати на площі вночі дуже важко. Треба дбати про харчі, побут, підтримувати дух майданівців, а ще вести переговори з політиками, яких уночі тут, до речі, майже не буває, але вдень вони завжди готові вилізти на трибуну перед об’єктивами.

Втім, від допомоги політиків активісти не відмовляються і дякують за неї. Але перетворювати Майдан на трибуну для реклами політичних партій не дають. «У нас цивілізований діалог: вони знають своє, ми своє, – пояснює Наталія. – Вони самі розуміють свій статус і рейтинг, їм краще не виходити на трибуну, ніж виходити. Так зараз сприймає суспільство. Це їхні помилки, а не наші».

Юрій Гудчак щоночі залишається в наметовому містечку. Разом з іншими хлопцями з УНА-УНСО відповідає за охорону. Найбільше дошкуляє холод. Але ось завдяки деяким політикам і підприємцям на майдані з’явилися бочки, дрова, велика палатка з грубкою, листи пінопласту. Звичайні люди приносять гарячий чай, їжу, теплі речі. Часто навіть просто серед ночі підходять, питають, що потрібно, і приносять.

Хлопці чергують по годинах. Все дуже чітко – дисципліна. Алкоголь заборонений. Веселіше і тепліше, коли більше народу, каже Юрій. Світліше навіть якось.

Учасники Євромайдану стоятимуть до 29 листопада. Щодень на площу виходять тисячі людей. У понеділок студенти прикарпатських вишів вразили не тільки Франківськ, а всю країну: на площу, покинувши пари, вийшли не менше 12 тисяч хлопців і дівчат. Вони добряче налякали облдержадміністрацію, коли гуртом прийшли під її стіни. Чиновники відгородилися від студентів міліцією. Спроби голови ОДА Василя Чуднова заспокоїти студентів мантрами про «євроінтеграційний курс президента»  молодь зустрічала знущальними вигуками «Ганьба!». Погрози деяких ректорів карати учасників студентського страйку за пропуски занять не спрацювали. У вівторок кількатисячний натовп студентів мало сам не покарав одного з таких – ректора Медуніверситету Миколу Рожка, взявши в облогу стоматкорпус Медуніверситету. 

Сьогодні ще невідомо, що буде далі, після саміту у Вільнюсі. Шанси на підписання Угоди про Асоціацію примарні. Влада не приховує, що готова на силовий варіант – зважаючи на події в деяких містах і Києві. І водночас намагається приспати байками про незмінність геополітичного курсу. Президент навіть поаплодував Майдану в ефірі телеканалів. Азаров добалакався, що «в країні все абсолютно спокійно». І це після того, коли «Беркут» спробував у Києві вночі відтиснути Євромістечко, коли в Одесі активісту місцевого Євромайдану суд дав 5 діб арешту, коли в Рівному двох хлопців, які відправили фото Януковича «в космос» на повітряних кульках, всерйоз беруться судити за «хуліганство, вчинене з особливим зухвальством та цинізмом». Невідомо, як поведеться офіційна політична опозиція. Аби не так, як під час «мовного» майдану. Список можна продовжувати. Проти Євромайдану навіть погода.

Зате точно відомо, що рівень мобілізації громадян надзвичайно високий, що таких масштабних протестів не було з 2004-го року. Що список претензій українців до чинної влади аж ніяк не обмежується зривом євроінтеграції. І ці претензії лунають все голосніше – відставка Кабміну, дострокові вибори. Відомо також, що люди готові стояти, скільки потрібно. Євромайдан вже побачили і підтримали у світі. Очевидно, що країна змінюється, навіть якщо влада відмовляється ці зміни помічати чи прагне зупинити.

Як зазначив політолог Юрій Романенко, Україна зараз – наче бочка з бензином. Краще б влада не бавилася біля неї сірниками.

Сергій БОРИС