«Кому Вниз» – український рок-гурт, що давно й заслужено набув статусу культового. Колектив є особливим для вітчизняної музики за стилем виконання та глибинною семантикою текстів. В останні роки критики визначають творчість «Кому Вниз» як фолк-готику.

Цього року гурт відсвяткував своє двадцятип’ятиліття. Для нашої доволі мінливої рок-тусовки це значний термін. А якщо пригадати, що за всі ці роки склад групи залишився незмінним, така стійкість у межах однієї творчої спільноти здається взагалі неймовірною. До ювілею гурт відіграє тур «Шлях. XXV» по Україні.

«Галицький кореспондент» зустрівся з лідером «Кому Вниз» Андрієм Середою.

 

– Минув 2013 рік – ювілейний для групи. «Кому Вниз» – одна з найбільш безкомпромісних українських груп. Такий збіг – ваш ювілей і масовий резистанс в країні, як ви це сприймаєте і розшифровуєте для себе?

 Як дарунок до ювілею. Так себе тішимо. Шевченко вже сказав:

“Великі дні, великі ночі.

Великі люди…  Із руїн 

На світ виходять і говорять,

Говорять страшно…”

Лицарство духу, “козацтво преться без ваги”. Відродження церкви – вона йде до людей, а не люди до неї. Дітям малим подобається – отже, Бог поряд. Сприймаємо, як знак і символ.

Пролиття української крові – маємо повне право на удар у відповідь. “Без милосердія і зла”.

А також розшифровуємо це як пересторогу. Недаремно ж наш екс-адміністратор Кварк написав: «Кому Вниз», де нові пісні? Народ уже бунтує”.

– Серія концертів «Шлях. XXV» – такий собі міні-тур. За яким принципом підбирались міста виступів?

За принципом Святослава Романа з “Нашого формату” – організатора туру. Довіра до нього, він ті шляхи і обирає. А для нас, сибаритів, – це міста, в яких є шматки нашого серця. Соковиті. Нас же переконали, що 25 років – це ювілей. А на ювілей несуть дарунки. От Святослав і несе.

– «Кому Вниз» – не надто концертуюча група і водночас одна з найкультовіших в Україні. Як пояснити цей парадокс?

Як сказав Бред Пітт, головне не талант, головне – імідж. Ні, не підходить. Чи, може, у спробі подолати час? Час обмежує та обтяжує… Теж не дуже. Один наш прихильник якось сказав: “Ви граєте депресняк, від якого хочеться жити”. Хочемо жити – от і вся культовість.

– Ви вже дорослі, зрілі дядьки… Мабуть, маючи такий суворий підхід до того, коли, як і де зіграти, ви все-таки користуєтесь якимись нефінансовими підходами. Що для вас є вирішальним?

Поважний вік – яйця перетікають у серце. Кардіоцентричність у всій своїй мінливій красі. Але є й інше. Слухаєш. Інтонацію, тембр, вимову. Потім бачиш. Якщо ці світи стають одним, то цей світ – наш. Ми рідко впускаємо до себе і тому ціну відчинених дверей знаємо. Нібито.

– Як це – бути моральним авторитетом? А те, що так воно і є, немає сумнівів – варто побувати на ваших концертах…

Є відкрите серце, а є й покара за гріх. І у кожного своє бачення цього і вага цього. На світі немає моральних явищ, є тільки моральне тлумачення явищ. Є природа. Коли важливе стає вчасним – ото природа, ото радість. Займатися треба всім. Аби вчасно. Тоді все стає важливим.      

Ми – однозначні. З нами все просто. Як сказав  Еліс Купер стосовно підтримки смертної кари, якщо через спалення на площі – тоді “за”, а якщо ні – то “ні”.

– Іронія і «Кому Вниз» – наскільки ці поняття співвідносні?

Е ні – почуття гумору в нас нема. Зараз доведу. Коли запитують, чому така назва групи (і це через 25 років її існування!), ми маємо два варіанти відповіді. Для осіб чоловічої статі – відразу посилаємо на…й. Жіночої – не відразу. Розказуємо, що в перекладі з англійської “Going down” (так назвали нас у Канаді, це ми вже потім дізналися, що, наприклад, у Нью-Йорку так звертаються до повії з вимогою мінєту) назва звучить як “Відсмокчи”. Отака ми, дівчино, культова група “Відсмокчи”. Ну хіба це іронія, хіба це гумор?

– За 25 років у вас 5 альбомів. Це перфекціонізм чи лінь?

Тримай вираз розумнішого дядька: “Найдіяльніші несуть у собі найбільшу втому, їхнє хвилювання є слабкість – у них немає достатнього змісту, щоби чекати і лінуватися”. Вдихнути треба перед тим, як видихнути. Я хоча б бачити навчився, а то тільки відчував.

– Творчість в «Кому Вниз» є найбільш важливим фактором у вашому житті, чи це одне з багатьох важливих і прекрасних занять чоловіка?

Важливе й прекрасне заняття чоловіка – родина. Бо родина – це природа. А «Кому Вниз» – це як проорати в природі тракт. Тому немає важливого фактора, є фатальне співіснування, яке нагороджує тебе здатністю бачити щось і в щось.

– Час зараз тяжкий, дивний і непевний, і водночас події останніх днів вселяють надію, як ви відчуваєте?

Казав же Кузя Гадюкін: “Надія – істина дурнів”. Вірити треба! Віра – понад усе. Стає краще. Відвертіше. У такому світі світло й темрява не перетинаються. Чисті у своїй одинокості. А час завжди тяжкий, особливо з бодуна.

– Ідуть великі свята для всіх християн, людям потрібні сили і хоч якась втіха, ви б могли знайти такі слова на допомогу тим, кому тяжко?

А в християнстві є і сила, і втіха. Тяжко, як не відаєш. Я згадую малечу у Львові, яка ретельно готувалася до різдвяного співу. Бог – у наших дітях. Слухаймо старійшин, а дивімося на дітей. Слухаємо – дивимось. Отака гра.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ