Євромайдан – це лише початок ЄвроРеволюції, квінтесенція цінностей та засад, на яких будуть відбуватись зміни в суспільстві та політиці. Адже не секрет, що Україні потрібно десятки революцій: місцевого самоврядування, освіти, адміністрування податків, парламентаризму та багато інших. Ці зміни будуть відбуватись не за місяць, а впродовж тривалого часу, бо ЄвроРеволюція – це перш за все зміна цінностей.
Нові засади дуже легко простежити на Євромайдані, вони не є унікальні для України: це переважно світові тренди, які проявляються в успіху Піратської партії у Швеції, створенні Wikileaks, інтернет-кампанії кандидата на посаду мера Москви Алексея Навального, масових протестах на площі Таксим в Туреччині… В Україні ці тренди виразились в сучасній Січі, побудованій на Майдані незалежності на засадах самоорганізації, багатолідерності та відкритості.
Самоорганізація веде до підсилення персональної відповідальності та сервісного лідерства. Створення десятків маленьких штабів на Євромайдані не дозволяла владі нанести один точний удар по центру прийняття рішень та знищити організаційну спроможність. Адже Євромайдан – це мережа з тисяч громадян, які самі беруть на себе відповідальність і об’єднуються через тоненькі ниточки спільних ідей. Самоорганізацію практично не можливо контролювати, тому ми бачили таку дивну позицію збоку парламентських партій, які за будь-яку ціну намагались «осідлати» процеси.
Українські парламентські партії побудовані зверху донизу під одного лідера і за своєю суттю прагнуть до тотального контролю. А самоорганізація передбачає побудову знизу догори та контроль, заснований на довірі та делегуванні. Цю суперечність між ієрархічно-бюрократичним політичним проектами та громадянськими рухами найяскравіше було видно під час поділу на два майдани: партійний та громадський. Проте самоорганізація – це про те, як будувалась польська «Солідарність», сербський «Отпор» та американський «Occupy Wall Street».
Багатолідерність – це відповідь Майдану на кризу лідерства в українській політиці. З 2010 року ми бачимо медійних політиків, але не бачимо справжніх лідерів, які дають громадянам сервіс – організовують та розробляють план дій. Саме на такому принципі побудовані сучасні демократичні держави: від ідей багатолідерності йде принцип децентралізації влади, місцеве самоврядування та створення можливостей для виховання майбутніх державців – соціальні ліфти. По суті це створення конкурентного середовища, яке рано чи пізно дає нову якість та плекає ініціативність. Там, де багатолідерність, там виникає основна цінність Європи – солідарність. Цінність, яка показує іншим, що мені не байдуже. Тому лідери завжди чимось жертвують: часом, ресурсами, грошима чи навіть здоров’ям. І тут ми переходимо до іншої засади Євромайдану та майбутньої ЄвроРеволюції – відкритості та фінансової прозорості.
Більшість євромайданівських ініціатив, об’єднань та місцевих штабів регулярно звітували перед громадою – хто та скільки пожертвував коштів. Хоча жодна парламентська політична партія цього не зробила і, здається, не збирається. Звідси маємо високу довіру до громадянських та нових політичних сил. Кількість зібраних ресурсів та коштів показує, що люди тепер готові жертвувати на політичну діяльність, але при цьому лише тим, кому довіряють і хто перед ними звітує. Тому або парламентські партії зміняться, або їх замінять інші з прозорою та відкритою системою фінансування.
Політики нарікали, що Євромайдан починався як аполітичний, але насправді він є апартійний, проте яскраво політичний, і винна в цьому політична еліта, яка не готова змінюватись та перейти на засади фінансової прозорості, багатолідерності та внутрішньої конкуренції. Це та зовсім інша якість політики, якої боїться більшість власників депутатських значків.
ЄвроРеволюція – це не зміна прізвищ, а зміна політичної системи. Яка унеможливить появи Януковича як явища, а не передасть долю країни у відкуп черговому вождю. ЄвроРеволюція дає шанс змінити країну, а не лише владу. А для цього повинні бути встановлені нові правила гри вже на етапі створення нових об’єднань чи громадянських політичних сил. Це і механізми прямої демократії у містах, об’єднання підприємців у асоціації, механізм колективного управління майном, контролю за прийнятими рішеннями, звітування та зручність в участі управління країною, областю чи містом.
Влада, оголошуючи війну громадянам, чітко показала, де біле, а де чорне, і сумнівів тепер ні у кого не залишається. Тому у регіоналів свій уряд, а у нас має бути свій, заснований на інших цінностях, принципах та стандартах.
Бо громадяни на площах міст хочуть не стільки перемоги опозиції, скільки перемоги над диктатурою. А диктаторські режими, засновані на політиці страху та ненависті, можна перемогти лише через повернення моральності та чесності в політику, а не зміною прізвищ.

Тарас Случик, політолог