Наш земляк з Калуша, а тепер киянин Микола Воськало недавно підірвав український сегмент Фейсбуку, створивши разом з колегою-журналістом Денисом Бігусом групу «Кокс Квасьнєвского» (www.facebook.com/kokskvas). Тут він публікує коротенькі, але жорсткі, часто навіть брутальні сатиричні віршики – реакцію на гарячі політичні події. Не минуло й місяця, як на групу підписались більше тисячі чоловік, а віршики розлетілися усім українським інтернетом.

Микола закінчив Львівську політехніку, за освітою хімік-технолог, поїхав у США по зеленій карті, працював на будові, диспетчером у транспортній компанії, потім відкрив фірму з дизайну інтер’єрів, отримав громадянство і повернувся в Україну. Зараз працює в Києві в журналі «Публічні люди» адміністратором сайту, а за сумісництвом фотографом, оператором і кореспондентом. На дозвіллі пише, за його словами, несерйозні вірші. Які, однак, зачіпають дуже серйозні теми.

 

– За місяць існування групи «Кокс Квасьневского» ти написав майже сотню дотепних і колючих віршів, як кажуть, на злобу дня. А як взагалі з’явилася така ідея?

Мені завжди подобався формат таких коротких смішних віршиків, які часто чомусь називають пиріжками. Але я ніколи не пробував сам їх писати. А тут, після новини про замінування метро на станції Майдан Незалежності, вирішив спробувати. Я тоді якраз їхав з Калуша у Франківськ і придумав віршик просто в маршрутці. Потім назвав ці тексти порошками – за аналогією з пиріжками – і запостив їх на свою сторінку в Фейсбук.

Наступного дня, коли вже повернувся в Київ, написав ще кілька – про штурм Київради, коли “Беркут” поливали водою, і про так званий круглий стіл президентів. В принципі, я не планував створювати якусь окрему спільноту чи групу для цих порошків, тому був дуже здивований, коли, прокинувшись серед ночі, побачив десяток лайків до мого віршика в спільноті “Кокс Квасьневского”. Я тоді трохи хворів, наївся таблєток, тому вже запідозрив, що в гарячці і неадекваті щось наробив, але побачив повідомлення від Дениса Бігуса (журналіст, зараз працює на ЗІКу), що він створив спільноту для порошків. Назву теж придумав він. Так і понеслось.

– Розкажи більше про формат порошків, не всі ж люди присутні у Фейсбуці. І давай одразу свій перший порошок, щоб було зрозуміло.

Порошок – це чотиривірш із кількістю складів в рядках 9-8-9-2, де римуються другий та останній рядок. Однак з самого початку так вийшло, що ми самі собі ускладнили задачу, намагаючись римувати і перший рядок з третім, тож доводиться тепер, як то кажуть, соотвєтсвовать. От, наприклад, перший порошок, який я написав тоді:

Усюди у столиці міни

і бімби в каждому метрІ

й американські субмаріни

в Дніпрі

– Чому, на твою думку, порошки стали такими популярними? Ти пробував аналізувати причини?

Я ще в Живому журналі бавився короткими формами, то були звичайні римовані чотиривірші, які я називав “мінібікіні”. Кожен такий вірш описував певну подію. Не всі так, як я, переглядають в rss 200 новинних сайтів цілий день, тому доводилось коротким коментарем пояснювати контекст. Віршик для цього підходить. Звичайно, такий вірш через день-два втрачає актуальність, тому лаконічність доводиться компенсувати і писати частіше. Так вийшло і з порошками. Взагалі, помістити новину на 1000 знаків в 4 рядки непросто, не завжди виходить написати про те, що хочеться, але в нашій країні, а тим більше зараз, на теми для творчості нарікати не випадає. Я гадаю, що мої друзі у Фейсбуці та друзі моїх друзів в курсі всіх подій і без порошків, однак, сподіваюсь, крихта гумору чи іронії, яку ми стараємось вмістити в кожний порошок, сприяє їх популярності.

– Ти довго жив у Штатах, маєш з чим порівняти. На твою думку, в українців все гаразд з почуттям гумору? Є ж, скажімо, термін “англійський гумор”, “єврейський”…

Думаю, щодо почуття гумору в українців сумніватись не доводиться, причому радує те, що більшість вміє посміятись і з себе і своїх недоліків. Мені видається, це не кожній нації притаманно. В цьому плані ми, можливо, трохи схожі на євреїв чи поляків. До того ж, як і вони, ми не дуже любимо, коли з нас сміються інші. Не знаю, чи можна виділити якийсь особливий “український гумор”, принаймні в інтернеті, але мені здається, що зараз українці беруть все найкраще з світового інтернет-гумору і успішно переформатовують для власних потреб: всі ці меми, демотиватори, комікси, аткритки, коуби чудово існують в українському інтернет-просторі.

Ось ще порошок: про всім відомого депутата Партії регіонів Вадіка Калєсніченка, який жалівся Азарову, що його впізнають у Києві і гонять з таксі:

Страждає гадік бідолаха,

бо впізнають його усі

і постоянно гонять нах…й

з таксі

– Ти буваєш на Майдані, які відчуття в тебе?

Був від першого дня і майже щодня до Нового року включно з новорічною ніччю. Щоправда, жодного разу не ночував, здоров’я не дозволяє. Для мене Майдан – абсолютно позитивне явище. Я не був в Україні у 2004-му і, як і більшість з нас, не вірив, що українці здатні після всіх обломів і розчарувань вийти такою масою на вулиці. За себе скажу: для мене найкращим і найпоказовішим з усіх 50 днів Майдану залишається субота, 30 листопада, коли жителі Києва без жодних закликів з боку політиків відреагували на побиття людей “Беркутом” і з’їхались на Михайлівську площу. Я не зачаровувався в наших політиках і нічого особливого від них не чекав, але наші люди ще потрафлять дивувати, і це тішить. Коли мої гламурні знайомі київські дєвочки варять баняками борщі і возять на Майдан, це означає, що не все ще так зле в нас. Не знаю, чим то все скінчиться, дай Боже, аби обійшлось без крові, але Майдан знов оживив і підняв людей.

– Хто смішніший – влада чи опозиція?

З опозицією то так, ніби підколюєш якогось трошки тупуватого приятеля або смієшся з цуцика, що тичеться мордою тобі в ногу. Їх просто шкода. Можливо, якби вони не витали в небесах, а трохи спустились на землю, познімали корони і почитали, що про них пишуть люди, то з них ще був би толк. А влада – це просто кунсткамера, такій колекції виродків позаздрив би і Петро Перший. Оці всі чєчєтови, калєснічєнки, допи-гєпи, царьови – це ж відбірні уроди. Вони навіть якби читали, то не зрозуміли би ніхріна. То трохи такий гіркий сміх, бо іноді не можеш збагнути, як так сталось, що вони керують країною.

– З найсвіжіших порошків – на які події ти відреагував?

З останніх і, здається, найбільш популярним за весь час став порошок про побиття «Беркутом» людей під Києво-Святошинським судом.

Він був пєчєнькою вгодован

він був напуваний чайком

і вдячно й…бнув по народу

кийком

Але його якраз написав не я. А це мій з того ж приводу:

За крик «міліція з народом»

і за подібну єрунду

я буду посилати сходу

в п…зду!

Ще два свіжих про недавні погрози влади греко-католицькій церкві:

Сидіти всім і не шуміти

ідея уряду проста –

заборонити думку, мітинг,

Христа…

Казав апостолам Син Божий:

де двоє-троє – там і я,

но мінкультури на сторожі:

ніззя!

– Як тобі реакція на порошки? Ідуть в народ?

Людям подобається, діляться на своїх сторінках. Дехто під нашим впливом і сам почав писати, все частіше бачу порошки у стрічці. Буквально вчора ми завели Твіттер, теж помаленьку вже додаються люди.

– Чи можливі будуть порошки при нормальній, стабільній ситуації в країні?

Дай Боже, аби то дійсно була нормальність і стабільність, а не то, що нею називає Азаров. А порошки будуть, бо завжди найдеться привід. То хіба на тім світі не буде про що писати.

І ось ще мій улюблений. Олег Скрипка сказав днями в інтерв’ю про Майдан, що «усе розсмоктується з часом – Майдан простоїть до літа»:

Усе розсмокчецця когда-то

сойдьот вода, растанєт снєг

і ти зав’язуй вже смоктати

алєг

І ще зі свіжого – у зв’язку з подіями на Грушевського в неділю-понеділок і діями лідерів опозиції:

Ну всьо, піз…єц! ми побідили!

нарешті стався в нас прорив!

кролю сам яник на мобілу

дзвонив!

Клічко, ну шо ж ти як амєба?

 де лєвий хук, де апєркот?

 і на руках носив тебе би

 народ

 

 Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ