Життя Володимира Гуменного було сповнене парадоксів. Найтитулованіший художник Івано-Франківська, володар численних міжнародних відзнак і нагород та автор чи не найбільшої серед місцевих художників кількості картин за своє життя мав у рідному місті лише дві персональні виставки. Останніми роками Володимир Гуменний мріяв зробити виставку робіт з цілого свого життя, включаючи дитячі та юнацькі малюнки. Цю мрію, хоч і посмертно, втілили друзі художника.

Володимир Гуменний (другий справа) з друзями

На виставці, яка нещодавно відкрилася у Спілці художників, експонується 130 робіт митця, серед яких невідомі широкому загалу скульптури, графіка, живопис та акварелі Володимира Гуменного. “Володя мріяв про цю виставку вже десь років зо п’ять. Наполягав, щоб там обов’язково були його дитячі та юнацькі роботи. Казав: “Я вже ніколи більше так не намалюю, і мені дуже хочеться, щоб люди побачили, як я малював дитиною”, – розповідає Анатолій Пастушенко, адміністратор Івано-Франківського муніципального центру сучасного мистецтва, близький друг художника, який допоміг організувати виставку через три місяці після його смерті. Половину експонатів для експозиції надала дружина художника Людмила, решту картин взято з приватних колекцій друзів митця та колекціонерів. Загалом, відзначає Пастушенко, сьогодні можна було б зібрати для виставки понад 300 робіт Володимира Гуменного, але не всі власники погодилися надати роботи для експозиції.

Споглядаючи дитячі картини Володмира Гуменного, й справді не ймеш віри, що таке могла намалювати дитина. Його дитячі роботи вражають глибиною та досконалістю техніки. Таке під силу далеко не кожному зрілому митцю. Дитячі роботи Володимира Гуменного ще під час навчання у Снятинській школі помітив знаний художник Ярослав Лукавецький. Він був вражений унікальністю малюнків хлопчика і взяв його до себе приватно вчити малювати. Спершу вчив малювати етюди, потім малюнки, потім акварелі. Бачачи непересічний талант маленького художника, Лукавецький наполіг, щоб хлопець продовжив навчатися професійно, і відправив Володимира Гуменного вчитися у єдину в Україні Республіканську художню школу для талановитих дітей.

Як зауважує мистецтвознавець Анатолій Звіжинський, директор Центру сучасного мистецтва, Володимир Гуменний аж до кінця 80-их, ймовірно, під впливом Лукавецького займався пошуком себе, вивчав всі можливі стилістики, освоював різноманітні техніки, особливо графіку, малював портрети, пейзажі, натюрморти. Ставши членом Спілки художників і взявши участь у кількох міжнародних виставках, він одразу міцно став на ноги. “Після поїздок до Прибалтики і знайомства з прибалтійськими графіками Гуменний знайшов-таки свою модель – цей лик, взятий зі старовинних православних ікон, і почав з ним гратися, створюючи лики з різними настроями”, – зауважує Звіжинський.

Серед різноманітних технік, якими він володів бездоганно, Володимир Гуменний обрав графіку, точніше, автолітографію. Це одна з найдорожчих і найскладніших художніх технік. Зображення вирізьблюється на спеціальному камені, добитися точності у виконанні надзвичайно важко. Потім за допомогою пресу створюються відбитки на папері. Відбитків може бути від 5 до 20. Відтак художник міг посилати одні й ті ж відбитки, тільки різні за порядковістю, одночасно на кілька виставок.

За один зі своїх знаменитих ликів Гуменний отримав видатну нагороду – гран-прі на виставці графіки у Сеулі (Корея, 1990 р.). Літографія принесла художнику чимало нагород на виставках у багатьох країнах світу. Його знали і шанували практично на всіх континентах. При цьому Володимира Гуменного знали як людину безмежно скромну. “Після гран-прі в Сеулі японці створили фільм про Володимира Гуменного. Але цього в Івано-Франківську практично ніхто не знає, бо сам художник не любив хвалитися”, – зауважує Анатолій Пастушенко. Про скромність митця свідчить і той факт, що за своє життя він мав лише дві персональні виставки в Івано-Франківську – на початку 90-их та у 2012-му.

“Ми познайомилися з Володимиром Гуменним більше 20 років тому у кафе “Медівня”, куди митці любили приходити на каву, – пригадує письменник Іван Ципердюк. – Того ж вечора він запросив мене до себе в майстерню показав свої роботи. Те, що я тоді побачив, перевернуло мій світ. Враження від Володиних робіт не минає й досі. Це той рідкісний випадок, коли всі, хто бачив його картини, розуміли, що перед ними творіння геніального художника”. Коли мала вийти друком перша збірка Івана Ципердюка “Переселення квітня”, Володимир Гуменний запропонував прикрасити її обкладинку ликом з циклу “Скіфія”. Так і сталося.

Володимира Гуменного пам’ятають як дуже щедру людину, готову поділитися останнім. Його роботи успішно продавалися за кордоном, але він з радістю дарував чимало з них тим, кого вважав своїми друзями. “Він віддавав свої роботи друзям з неймовірною легкістю. Я маю вдома декілька робіт Володі і завжди радію, коли бачу їх на стіні. Це одні з найкращих речей в моїй хаті”, – каже Іван Ципердюк.

Багатьом колегам-художникам Володимир Гуменний допоміг стати на ноги. “Коли він помічав якогось талановитого художника, починав одразу ним опікуватися. Хотів передати ази своєї майстерності і давав людині можливість творити у його майстерні. Потім, коли ці художники ставали членами Спілки, Володя докладав зусиль, щоб вони отримали свою персональну майстерню. Так він допоміг отримати майстерню Володимиру Чернявському, Андрію Шабуніну, Володимиру Гривінському. Більше того, коли йому надсилали запрошення на міжнародні виставки, він їх роздавав своїм колегам, щоб і вони також могли виставитися за кордоном”, – зауважує Пастушенко.

Анатолій Пастушенко, Володимир Гривінський і Володимир Гуменний

Володіючи абсолютно всіма техніками у графіці, Володимир Гуменний дуже хотів передати свої знання іншим. Багато людей у місті хотіли навчитися літографії, бралися за цю роботу, але ніхто так і не спромігся освоїти цю техніку. В Івано-Франківську Володимир Гуменний єдиний, хто володіє технікою автолітографії. В Україні усього кілька літографістів.

Володимир Гуменний страшенно любив книжки та альбоми. Особливо цікавився філософською літературою та альбомами про інших художників. У майстерні мав надзвичайно багату бібліотеку. Усіх, хто був його гостем, вражав дивовижний порядок. “У його майстерні порядок завжди був, як у аптеці, – відзначає Анатолій Звіжинський. – Володя завжди знав, де що лежить. Станок після кожної літографії був прибраний. Навіть коли після дружніх гулянок, які деколи затягувалися допізна, залишався безлад, він прибігав о 5-ій ранку і наводив глянц”. Звичка щодня прокидатися о 5-6-ій ранку також була незмінною у художника до кінця життя.

У середині 80-их років Володимир Гуменний мав можливість залишитися в Канаді. Він провів там два місяці, всі роботи, які малював, одразу купувалися. Канадські галереї хотіли укласти з ним договір про співпрацю, але Гуменний відмовився. Багатьох у місті здивувало те, що молодий художник на піку своєї творчості знехтував можливістю вирватися з сірих радянських буднів.

Своєму другові Анатолію Пастушенку Гуменний пояснював, що в Канаді не було середовища, з яким йому було б цікаво. “Він був у багатьох країнах світу, але казав, що найкомфортніше почуває себе у Франківську. Тут його тримало кілька добрих друзів, з якими він любив спілкуватися. Він ставився до життя по-філософськи, був неймовірно начитаний і любив говорити про духовне: для чого ми живемо в цьому світі, яка наша місія тут. На цих бесідах ми з ним якось і зійшлися 25 років тому і відтоді стали друзями”, – пригадує Анатолій. Крім того, художник мав надзвичайно шанобливе ставлення до своєї матері. Попри те, що вони жили в різних кінця міста, він майже щодня приходив до неї і про переїзд до іншої країни міг не думати ще й з цієї причини.

На виставці чимало відвідувачів засипають організаторів запитаннями, що ж означають ці лики, те чи інше графічне зображення. Анатолій Пастушенко переповів “ГК” свою розмову з Володимиром Гуменним стосовно того, що його кличе малювати. “Я не шукаю сюжетів, вони самі до мене приходять. Я ніби передавач від Бога до людей. Я сам не знаю, звідки це все приходить, але знаю, що мушу донести це людям. Що це? Нехай кожен сам шукає свої відповіді на запитання”, – говорив митець.

Наталка ГОЛОМІДОВА

Довідка:

Володимир Гуменний народився 25 січня 1952 року у м. Снятин Івано-Франківської області. Закінчив Республіканську художню школу (Київ), Львівське художнє училище ім. І.Труша.  Персональні виставки – у Вільнюсі (1985), Братиславі (1986), Монреалі і Оттаві (1990), Москві (2000).

Член Національної спілки художників України (1986), член Графічного клубу, Філадельфія, США (1994), член-кореспондент, академік Міжнародної академії модерного мистецтва, Рим, Італія (2001), заслужений художник Міжнародної академії модерного мистецтва, Рим, Італія (2003), академік, професор Міжнародної академії літератури, мистецтва, науки Greci-Marino, Версаль-Турин, Італія (2006).

Помер 7 листопада 2013 року.