46 років тому у Карибському морі поблизу берегів Куби військове протистояння США та Радянського Союзу ледь не стало початком світової війни, яка могла знищити все людство.

Їхні кораблі стояли майже поруч, їх розділяло якихось дві милі в Карибському морі. З борта радянського корабля-розвідника КВН (російською – корабля воздушного наблюдения) старшина другої статті іванофранківець Степан Бойко міг роздивитися, як на американському авіаносці заходять на посадку літаки. Кожної наступної миті сусідній корабель міг стати смертельним ворогом…
Тоді, у жовтні 1962 року, Радянський Союз та Сполучені Штати Америки стояли на порозі збройного конфлікту, який через застосування балістичних ракет з ядерними боєголовками міг стати Третьою і останньою світовою війною в історії людства. 

Ті жовтневі дні, проведені біля берегів Куби, учасник подій, які тепер називають Карибською кризою, Степан Бойко згадує з жахом. Він попросився на строкову службу до радянської армії, щоб втекти від непосильної праці на олов’яній шахті в Читинській області, куди отримав направлення за так званою «комсомольською путівкою». Але, позбувшись ризикованої і небезпечної роботи, він натомість потрапив у ще гірше пекло: в саме горнило ядерної війни, початок якої назрівав у Карибському морі.
«На тій шахті, яка будувалася зеками і японськими військовополоненими, робота була важка: робітники гинули, калічилися, звідти похоронки відправляли, як з фронту,  – пригадує Степан Бойко. – Я вирішив, що краще йти в армію, і в 1957 році потрапив на строкову службу на Тихоокеанський флот».
Степан пройшов навчання в радіотехнічній школі на острові Рускій біля Владивостока і, отримавши звання старшини, відбув для проходження служби на недавно збудований за аналогом американських кораблів-розвідників радянський КВН. Екіпажу цього судна належало стежити за радіоефіром вздовж Тихоокеанського побережжя, фіксувати частоти, приймати сигнали і записувати переговори американських військових, а також фіксувати рух літаків «ймовірного противника» у заданій зоні.
Старшина 2-ї статті Степан Бойко обслуговував радіостанцію з екзотичною назвою «Кактус». А от корабель, на якому він служив, жодної назви не мав. Заради секретності шпигунському судну практично щодня змінювали навіть його розпізнавальний номер. «Однієї ночі він міг бути 95-м, а наступної – вже виходив у море як 122-ий. Таке маскування було», – пояснював колишній моряк. 

Кругосвітня подорож всліпу

Про ймовірний перехід до берегів Куби екіпаж корабля повітряного спостереження дізнавався із натяків. Командир політчастини Тихоокеанського флоту та командувач флоту в своїх виступах перед моряками все частіше говорили про загрозу американського імперіалізму. У гарнізонній газеті з`явилися пропагандистські статті про необхідність захистити «острів свободи», як називали тоді Кубу. Щоправда, навіть перед самим відплиттям моряки суден, які відправлялися в Карибське море, не знали остаточної мети своєї майже кругосвітньої мандрівки.
«Нам говорили, що необхідно буде виконати певні завдання у Середземному морі, хоч готували нас психологічно до ще тривалішого переходу, ми навіть проходили спеціальну медкомісію на витривалість, – розповідав Степан Бойко. – Перед відплиттям наш корабель технічно переоснастили, поставивши новітні прилади, на чверть змінили особовий склад екіпажу, до нас прислали досвідченіших спеціалістів. Готовилися дуже ретельно: навезли продуктів стільки, що ящики стояли по тісних коридорчиках, аж важко було пройти».
Тихоокеанська ескадра, до якої входили крейсери, есмінці і корабель повітряного спостереження, на якому служив Степан Бойко, йшла ночами. Вдень судна стояли у дрейфі в міжнародних нейтральних водах. Під час мандрівки моряки не відчували жодної романтики. На чужоземні береги ніхто не роздивлявся. Вночі темно і багато роботи, вдень – задраєні ілюмінатори, а на палубі – тільки технічний персонал та хтось із офіцерів у формі рядового матроса.
Пройшовши Індійський океан, через Суецький канал ескадра увійшла в Середземне море. Корабель-розвідник рухався поблизу військових баз НАТО, фіксуючи рух повітряних суден та перехоплюючи розмови в радіоефірі. «Наш корабель зупинився біля порту Неаполь, і пам’ятаю, що бачив прогулянкові катери, з яких якісь туристи фотографували наше судно, – пригадував Степан Бойко. – Есмінці, які супроводжували наш КВН, на той час відійшли і стали біля берегів Кіпру, щоб не демонструвати всієї потуги нашої ескадри, а нам було наказано зачохлити всі радіотехнічні прилади, антени».
Врешті-решт Тихоокеанська ескадра через Гібралтар вийшла в Атлантику і взяла курс на Кубу.  

На порозі війни

На початку жовтня 1962 року радянські кораблі вже були в Карибському морі. На той час на Кубі вже були розгорнуті стартові майданчики для 40 ракет з ядерними боєголовками, націлених на головні міста США та аеродроми стратегічної авіації. Разом з військовими до Куби прибули й вантажні судна, звідки ночами вивантажували ящики, в яких буцімто були запчастини до комбайнів та тракторів. «Насправді в тих ящиках були розібрані літаки та інша військова техніка, – розповідав колишній моряк. – Нас також залучали до розвантажень, я вісім разів в такий спосіб сходив на берег».
Коли розпочалася морська блокада Куби і в акваторії Карибського моря з’явилися американські військові судна, перевага надводного флоту США стала очевидною для радянських моряків. Вони почали усвідомлювати, що у випадку ескалації військового конфлікту приречені на те, щоб загинути найпершими. Після того, як радянські зенітники 27 жовтня збили літак-розвідник U-2, який проходив над територією Куби, напруження сягнуло своєї межі. Три дні і три ночі моряки перебували в стані бойової готовності номер один. «Траплялися випадки справжнього психозу, – пригадував Степан Бойко. – Поширилися чутки, буцімто американці на одномісних підводних човнах підпливають до наших суден, щоб, як ті камікадзе, протаранити кораблі і пустити їх на дно. Водолази раз у раз опускалися під воду, щоб перевірити цей поголос. Просто чудо сталося, може, Бог поміг, що війна тоді так і не почалася. Коли нам оголосили, що бойова тривога номер один знімається і йдуть успішні переговори, всі так зраділи! Кожен боїться смерті…». 

Повернення «туристів»

Карибську кризу вдалося вирішити шляхом переговорів і взаємних поступок. Радянський Союз вивіз ядерну зброю з Куби, американці зняли блокаду і забрали свої стратегічні ракети із баз на території Туреччини. Гаряче протистояння в Карибському морі перейшло у фазу «холодної війни».
Але радянські моряки ще впродовж місяця залишалися біля берегів Куби, поки там відбувалося згортання частин ракетних військ. «Хлопці почали барахлити, нерви декому здавали, а ще вода стала погана, продукти несвіжі, тільки самі консерви, – пригадував колишній моряк.  – Багато хто захворів на кишкові інфекції, кілька суден довелося переобладнати на плавлазарети. Мене та ще чотири десятки важко хворих моряків було вирішено відправити літаком до Ленінградського шпиталю».
Військових моряків, які занедужали, повезли транспортним кораблем до Гавани, а звідти автобусом – в аеропорт. Ще на Кубі всіх перевдягнули в цивільний одяг, замість рюкзаків видали спортивні сумки і наказали називатися «туристами». На кораблі кожен з моряків написав розписку, в якій присягнув зберігати в таємниці події, які відбувалися в Карибському морі. Але відтоді кожного року у жовтні іванофранківець Степан Бойко щоразу переживає спогади про ті тривожні дні біля берегів Куби, які могли стати останніми для цілого людства…

Богдан СКАВРОН