В нас є герої. Герої-сучасники. Не колишні, майже казкові, а сучасники. Отже, маємо майбутнє, складне, але творче. 

Взагалі, не маю схильності до пафосу, але тут не втримаюся – мені соромно, що загинув не я, а вони.

Я уникав такої нагоди – загинути. Так, я возив шини, ліки, носив їх, куди треба, брав участь в культурних акціях на Майдані, писав тексти для підтримки духу і поліпшення настрою, але уникав нагоди загинути.

А хтось не уникав.

Ці душі – світле воїнство, котре постало наче як з порожнечі. Але насправді воно постало з високих могил нашої древньої землі. Шляхетні воїни давнини переродилися в простих наших сусідів та друзів – студентів, фермерів, підприємців.

Ці люди – наша нова аристократія, наша шляхта. Так, вона різна. Часом земельно-груба, часом виховано-тендітна, а часом загибла. Вбита скаженими кріпаками та дешевими найманцями.

Лицар від найманця різниця тим, що про нього пишуть поеми, а не плебейські чястушкі. Про нього мріють шляхетні панянки, а не хтиві силіконові курви беркутят. По них тужать матері, а не скавучать репані жлобині.

Тішуся тим, що знайомий з кількома з цих лицарів особисто, і тим, що вони живі та здорові. Плачу за тими, хто поліг за мене, за моє майбутнє, за свіжий весняний вітер, за моє особисте сонечко в небі.

Вони подарували нам все. Віддали все, що мали, і ми не можемо це просрати, як то водиться в наших непевних українських традиціях.

Янукович має вмерти. Вся наближена до нього пиздота має вмерти. Всі ригівські і комуняцькі голосувалки мають вмерти. Беркут мусить пройти через римську децимацію. Москва в майбутньому має бути покарана, а всі московські раби звільнені.

Іван Семесюк, художник, голова Союзу вольних художників “Воля або смерть”, блогер