Творчість львівського проекту “Lemko Bluegrass Band” об’єднана українсько-американською музикою – як традиційною, так і популярною. Лемківське буґі, карпатський блюґрас, гуцульський блюз та ковбойські співанки – все це ви почуєте в акустичному, унікальному та драйвовому виконанні. 

 

Музиканти “LBB” Маркіян Турканик (скрипка), Артем Каменков (контрабас), Алекс Марусяк (тромбон), Всеволод Садовий (мелодеон), Рост Татомир (бузукі, вокал, слайд-гітара) вже встигли потужно зарекомендувати себе на нивах фольк- та рок-музики. Всі вони є учасниками успішних львівських груп – “Бурдон”, “Люди добрі”, “Гич-оркестр”, “Fiddel trio quartet” та “Абукасимові капці”. Попри молодий вік, музиканти встигли помандрувати і поконцертувати Європою та Америкою й, окрім карпатських інспірацій, зазнати безлічі мультикультурних впливів, щоб запропонувати слухачам нове та неординарне трактування західноукраїнської традиційної музики.

«Галицький кореспондент» спілкується з вокалістом та ідеологом гурту Ростиславом Татомиром.

– Як так сталось, що досить унікальний навіть для європейської сцени стиль “Bluegrass” почали практикувати в Україні, зокрема у Львові? Це стратегія зайняти малоконкурентну нішу чи щось інше?

Та ні, якоїсь спеціальної стратегії не було. Почалося все з моїх особистих зацікавлень традиційною американською музикою. Всі ми колись любили вестерни, фільми про ковбоїв, губні гармошки, слайд-гітари і т.д. А я досі захоплююсь американською музикою 60-70-их. Ще в юності стикнувся з кантрі-роком, а потім і з більш автентичними, суто акустичними формами музикування. Згодом ми всі тісно займались фольком українським, часто досить автентичними його взірцями. Тобто відтворювали його зовсім не як молоді міські жителі, а радше, як старі сільські. А в мене завжди оті різні зацікавлення йшли паралельно. З одного боку – традиційна українська музика, а особливо карпатська і зокрема лемківська; з іншого – популярна, відома і шанована у всьому світі – рок, блюз, джаз, блюґрас. Природно, в якийсь час виникла ідея поєднання українського і американського фольку. А чому ні? І от хлопці підтримали і виявились відкритими до такого типу експериментів. Насправді, наша назва “Lemko Bluegrass Band” не є аж такою точною. Зрозуміло, бути блюґрас-групою у Львові виглядає дещо дивним. З іншого боку, назва містить веселий елемент поєднання ніби чужих понять. Здавалося б, ну що мають лемки до блюґрасу? Але чим більше ми тим займаємось, тим більше знаходимо підтверджень, що поєднання не таке вже й абсурдне. Скажімо, в Америці існувало багато і, напевно, досі існують такі змішані склади, де українські емігранти разом з американцями грають традиційні українські пісні на американський штиб. Як на мене, це цікаво і розширює рамки нашої спадщини. Яскравим поштовхом для міксу для мене стала одна пісня, джерело якої мені досі невідоме. У Штатах вона називається “You are my sunshine”. Це дуже відома пісня, яку переспівала купа відомих музикантів, аж до Луі Армстронга чи Елли Фіцджеральд. В нотних збірниках вона з’явилась у 1940 році. Вона навіть є неофіційним гімном штату Луїзіана і має своїх авторів, один з яких був губернатором штату. А от у нас пісня з ідентичною мелодією зветься “Ой там на горі”, і тут вона відома з часів виконання “Тріо Мареничів”, а згодом у рок-версії “Гайдамаків” “Ой то не ружа”. І власне багато американських джерел визнають її українське коріння. Це цілком можливо, бо існують записи українських емігрантів в Америці ще з 1928-30 років, тобто пісню запросто могли туди завезти. З іншого боку, є ймовірність, що її просто під час гастролів Америкою почув Валерій Маренич і зробив гарну адаптацію. За Радянського союзу така практика була поширеною. Ну от як тут не спробувати схрестити дві пісні в одну? Так все і почалося. Як виявилось, це досить цікаво. Унікальна лемківська мелодика пісень прекрасно лягає на популярні ритми – чи то блюґрас, чи буґі-вуґі, свінг або навіть боса-нова чи блюз. Я от захопився слайд-гітарою, купив спеціальні насадки на пальці, зараз вчуся грати на банджо, і знані мною лемківські пісні прекрасно лягають на виконання в абсолютно інакшому стилі. Але окремо стоїть і питання популяризації нашої музики. Чисто автентичним виконанням лемківської музики зараз мало кого здивуєш. Хочеться робити це по-новому і якось унікально. А нам приємно доносити її до ширшої аудиторії. Хай людина не знає лемків і не захоплюється кантрі-музикою, але цікава, зрозуміла і оригінальна подача плюс професійний рівень виконання завжди знайдуть свого прихильника.

– Наскільки блюграс поширений в Україні, чи ви поки що першопрохідці?

Від нашого бурдонівського скрипаля, який живе у Києві, чув, що щось таке схоже існує в Києві. Але записів або концертів я не чув. Знаю, що на банджо грає кілька чоловік. До слова, з радістю би познайомився з музикантами, які грають на банджо, щоб повчитись і поспілкуватись. А тим більше з гуртом, який грає щось подібне в Україні.

– Розкажи детальніше, як ви входите в процес чужої за природою музики. Ви граєте тільки кавер-версії і стандарти, чи вже відчули цей стиль і робите своє?

За основу беремо традиційний матеріал. Лемківські пісні завжди мені дуже подобались і є предметом моїх досліджень. Але, знову ж таки, не прив’язуємось тільки до лемків чи тільки до блюґрасу. Страшенно любимо поєднувати неочікувані і, на перший погляд, непоєднувані пісні. Дуже часто в один сет у нас потрапляють всім відомі весільні шлягери й інтернетні хіти. Серед цікавих пісень, які ми недавно зробили, є така собі “Космонавт”. Ми почули її від тернопільських “Nameless”, і одразу нам всім пісня запала в вуха. На репетиціях почали награвати та інтерпретувати її на свій лад. В результаті вийшло досить помпезне полотно, в якому намагаємось візуалізувати сюжет пісні. На словах “Двигуни в роботі, корабель на взльоті” у нас звучать реальні двигуни і чується реальний зліт, а потім і вихід у відкритий космос… Загалом, велику ставку робимо на імпровізацію. Зокрема і групову. Слухач зараз дуже вимогливий, і просто заграти “два куплети і два приспіви плюс соло” вже не достатньо. Та і нам не надто цікаво. Пробуємо шукати оригінальні поєднання інструментів, тембрів, темпів і особливо стилів. Наш власний стиль ще, напевно, не сформований, тому ми не боїмось гратися і клеїти все, що спадає на думку. Інтенсивно репетируємо, і з часом викристалізовується гарна форма для представлення конкретного твору.

– Мені ваша історія чомусь нагадала історію Богдана Весоловського, унікального українського артиста, який, на жаль, досі маловідомий загалу. Він теж у тридцятих у Львові почав грати досить незвичні на той час для українського вуха фокстроти і танго. І мав через це певні проблеми з консервативною аудиторією. Як у вас з цим?

Шкода, що я не знайомий з творчістю Весоловського. Чув тільки новий львівський музичний проект театралки Марії Копитчак на основі його пісень. В ньому, до речі, брали участь і двоє музик з “LBB”. Але, здається, я розумію, про що ти. Власне, мені часто бракує фольк-музики саме міського типу. Якщо можна так сказати. От чогось такого кабаретового, розважального чи танцювального. Не весільного гопца-дрипца під самограйки, а справді якісної, концертної подачі з живими інструментами. Музики не так для фестивального угару, як для локального і спокійного клубного формату.

Окреме питання – фольк, який у нас часто грається як музейний. Як фолькер і прихильник етнічної музики, я з великою повагою ставлюсь до автентичного виконання. “Бурдон”, гурт, в якому я також граю, черпає своє натхнення саме в такій музиці, хоча й намагається інтерпретувати її сучасно, живо і драйвово.

Та, попри повагу до традиційної спадщини, ми все-таки інакші люди і живемо в інакшому світі. З нас лізе музика, яка виражає саме наш світ, насичений міський спосіб існування і багатошарове музикування. Тобто це мікс і поєднання різних стилів і навіть жанрів. Не виключено, що з часом залучатимемо до своїх виступів і елементи гумору чи навіть театральні ефекти. Кожен з нас має досвід різного музикування – фольк, рок, класика, джаз. Всі учасники слухають і надихаються дуже різноманітною музикою.

Гурт наразі досить молодий, концертували ми не так багато і якихось особливих нарікань від консервативної аудиторії наразі не чули. До слова, на одному з перших концертів заграли в своєму стилі класичний твір – менует Боккеріні. Практика показує, що гумор в музиці публікою дуже позитивно сприймається.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ