Це все, певно, тому, що я «ані львівська», ані «інтелігенція», бо щось ніяк не годен її зрозуміти. Пам’ятаю лише час, коли прийняли закон Ківалова-Колесниченка. Той самий, за яким можна надавати в будь-якому регіоні будь-якій мові статус «регіональної», якщо того хоче певний відсоток населення. І це ніби опіка над нацменшинами.
Але, люди добрі, чи були колись в Україні утиски для якоїсь мови, окрім української? Не знаю такого. І які ж нацменшини потерпають на наших землях? Не чув про таке. А крім того, білими нитками шито, що закон роблений під російську.
Загалом, я більше ціную етику, аніж естетику. Проте культура для мене є вищою за якісь речі на кшталт національної гордості. Якби таки була біда російській мові, то я би й сам врочисто заявив: «Хлопці, ну що ж виробите? Це ж культурне різноманіття і т.д. і т.п.» Але маю друзів з Луганська, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Севастополя, і ніхто з них ніколи не скаржився на утиски російської – мови їхнього повсякденного спілкування. Навпаки, вони тішилися можливості потрапити в україномовне середовище і попрактикувати українську.
А ще навіть випадало бувати в деяких із цих міст. То, я б сказав, там російська цвіте і пахне. Місцеві люди в маршрутках, крамницях щиро дивувалися моїй українській. Отже, хоч вище згаданий закон зроблено під російську мову, жодної потреби в ньому нема. Але є недобра мета офіційно понизити українську мову. Чи навіть усунути її.
Коли після усунення Януковича прийшла нова влада, то одним із перших рішень було скасування закону Ківалова-Колесниченка. Що, по суті, не робило якихось змін. А тільки повертало попередній формальний стан. Підкреслюю, логічний і природний формальний стан, коли в Україні єдиною офіційною державною мовою має бути українська, без утисків будь-якої іншої мови.
Бо ж пригадую хвилю протестів, яка пройшлася нашою державою після прийняття цього сумного закону. Люди голодували, висловлюючи цим свою позицію. Проте тоді їх було надто мало. Саме тому зухвалість влади Януковича наростала. Аж до того, що він допік всім! Але не забувайте, що це починалося саме з отаких нібито менших, але не менш глобальних кроків проти нації, як мовний закон.
І коли нарешті ця нова влада повернула все, як було, львівська інтелігенція заявляє, що вона проти спекуляцій над мовним питанням, а тому говоритиме якийсь день російською.
Що я вам скажу? Насправді, це гарно і благородно. Але не в цій ситуації. Можна говорити про такі речі у своїх вузьких інтелігентських колах. І казати: так, то недобре і непорядно спекулювати на мовному питанні. Але ж не все можна виносити за межі свого кола.
Всіх тих, хто підписався під зверненням, я бачив наживо, чув або читав їх чи про них. Ціную їх і поважаю. А через те й дивуюся.
Люди добрі (це вже до львівської інтелігенції), це крок, гідний європейського інтелектуала, але ж ви знаєте ситуацію в Україні! Нащо ті заяви? Кому від того ліпше? Невже це об’єднує? Кого це має об’єднати? Об’єднало?
Як адекватна реакція, мені сподобався пародійно-іронічний пост у Фейсбуці франківсько-львівського поета Мірека Боднара: «Закон о язиках бил ануліраван паспєшна. Сєводня Запад разґаварівал на рускам вєсь дєнь, а Васток на украінскам, штоби паказать сваю салідарнасть і уваженіє к многім другім етнічєскім народам Украіни і к рускаязичнім украінцам. Я паддєржал ету ініциатіву і также вєсь дєнь разґаварівал на рускам.
Іщьо я щітаю, што закон о расфарміраваніі «Бєркута» также бил прінят паспєшна. А ви падумалі аб етіх рєбятах? Што ані тєпєрь будут дєлать? Чєм будут зарабативать сібє на жизнь? Чєм карміть жон і дєтєй?
І іщьо. Я нє паддєрживаю ініциатіву, што касаєтса люстрациі висшава рукаводства страни. Ета, как ґаварят сєводня на Вастокє, “не на часі”. Я вєрю, што іщьо мноґа асталась житєлєй Украіни, каториє паддєрживают бившева прєзідєнта Украіни Януковіча і єво акруженіє.
Ета всьо “не на часі” і паспєшна, і рєвалюция случілась “не на часі”, я вєрю, што висшає рукаводства страни іщьо маґло ізмєнітса і прінєсті пользу сваєй странє.
Ізвінітє за ашибкі».
Як не сумно, але десь так пародійно виглядає позиція львівської інтелігенції, попри усю шляхетність. І коли лиш прозвучала заява, то хоч було нерозуміння, але думалося: ну що ж. Хоч і щиро вони висловилися, та не там. Але нехай. Адже жодних гучних заяв протесту проти скасування мовного закону не звучало з боку російськомовних. Але інтелігенція попереду народу і мислить на два кроки вперед.
В нещодавньому інтерв’ю новопризначеного міністра культури Євгена Нищука спитали, що буде з театрами, які грають російською, після скасування мовного закону. І він ясно сказав, що не варто журитися. Як грали російською, так і гратимуть. Ніхто не збирається змушувати міняти мову. Зрештою, вони грали російською і до прийняття мовного закону. Але ж ні, у нас є львівська інтелігенція, яка проти спекуляції над мовним питанням!
Насправді, мені дуже прикро робити такі дещо критичні висловлювання. Я б справді змовчав. Та коли в. о. президента Турчинов наклав вето на скасування мовного закону, то мене трафило. Тепер запитання до інтелігенції: і що?
Але найгірше, що таки не бариться справжній об’єднавчий фактор – окупаційні російські війська. Як хтось сумно пожартував: Путін об’єднує Україну ще сильніше, ніж Янукович. Теперішнє гуртування тішить. Але насторожують можливі прикрі наслідки. Нехай би вже львівська інтелігенція об’єднувала…

Василь КАРП`ЮК