Цьогорічна політична осінь дала українській політиці ще один феномен – коаліцію «по факту». Незважаючи на роками декларовану ворожість до Партії регіонів, у вересні 2008 року Юлія Тимошенко «включила реверс»: протягом місяця БЮТ і регіонали спільно формували порядок денний, голосуючи злагоджено і чітко.

Наскільки була випадковою ця співпраця? Є всі підстави вважати, що вона – щось більше, аніж банальне співпадіння інтересів. Якщо придивитись уважніше, виявиться, що між ними набагато більше спільного, аніж відмінного.

Обіцянки замість ідей

Ми маємо змогу наочно побачити, які різні слова Юлія Володимирівна каже в Брюсселі і в Москві, в Луганську і у Львові – це нагадує Леоніда Кучму з його «багатовекторністю». Віктор Янукович, публічно декларуючи пострадянський патріотизм, неодноразово показував, що ідеї для нього є лише словами, котрі він використовує у виборчих кампаніях, а зразу ж після кампанії – забуває про них. А особливо яскравим свідченням такої неідеологічної спорідненості цих сил стала їхня коаліція де-факто.

Риторика БЮТ і ПР є різною за змістом, але однаковою за формою – популізм, тобто обіцянки кращого життя без реального економічного обґрунтування. Це – «скажіть, що ви хочете від мене почути – і я це скажу». Вона спрямована на найбідніші верстви населення, котрих потрохи перетворюють в «біомасу», фатально залежну від своїх спонсорів. Раніше це був кілограм гречки, потім «одноразова доплата до пенсій» в кампанії-2004 Віктора Януковича, тепер – «Юліна тисяча». Цим партіям вигідний плебс, бо у нього немає переконань, його можна «прикормити» – це обходиться досить дешево, та й здебільшого не зі своєї, а з державної кишені.

Тому і регіонали, і тимошенківці не орієнтуються на середній клас як групу самодостатніх критично думаючих людей, котрі пам’ятають про обіцянки і про те, як ці обіцянки виконуються. Навпаки, саме середній клас є конкурентом цих сил, оскільки спроможний на незалежну ініціативу – і не тільки в бізнесі.

Партії як фасад олігархічного бізнесу

Бізнес-групи всередині фракцій ПР і БЮТ давно співпрацюють одна з одною, більше того, великий бізнес зазвичай кладе яйця в різні «кошики», щоб гарантувати собі підтримку різних фракцій. Регіонально-тимошенківська коаліція вже давно склалася в ресторанах, офісах великих компаній і на конча-заспівських дачах, проте тільки тепер вона вийшла назовні.

Обидві політичні сили – і біло-голубі, і біло-червоні – є олігархічними за своєю суттю. Кількість мільярдерів у цих силах є приблизно однаковою, як і сфери, в яких заробили капітали ці люди: в металургії, на газі і нафті, імпорті автомобілів, банківському бізнесі, алкоголі, а останім часом – спекуляціях з землею.
Їхні бізнеси були б неможливими без тісної спайки з державою, без покровительства найвищих чиновників. Олігархи БЮТ і ПР однаково сприймають політику як бізнес: їхні надприбутки базуються на збитках держави через лобіювання пільг для своїх підприємств.

Окремим бізнесом тут постає паразитування на державі – Тендерна палата, котра замкнула на себе фінансові потоки державних закупівель, включала в себе представників кількох політичних сил, але музику там задавали БЮТ і «регіони».

Спільні друзі й вороги

Тому й не дивним є те, в цих обидвох сил є спільний зовнішній партнер – Москва. Кон’юнктурні рішення вигідні їй: під приводом допомоги конкретним бізнес-інтересам їй зручно здійснювати власні стратегічні дії. Та і світоглядно українським олігархам ближче до російських, аніж до європейських промисловців: сидіти на бюджетних потоках, працювати через офшори, контролювати державні органи – це все аж ніяк не схоже на європейські цінності.

2 вересня скинуло маски: БЮТ не засудив позицію Віктора Януковича щодо необхідності визнати незалежність сепаратистських утворень на території Грузії, більше того – підтримав звинувачення у незаконній торгівлі зброєю. Цілком співпали їхні погляди і щодо енергетичної безпеки країни: обидві ці сили зробили все, аби нафтопровід «Одеса-Броди» не запрацював в проектному напрямку.

Є й речі, котрі об’єднують Януковича і Тимошенко персонально. Це – ненависть і несприйняття Віктора Ющенка як Президента України.

Саме тому починаючи з 2 вересня ці дві політичні сили системно урізали президентські повноваження в сфері національної безпеки. Саме тоді вони спільно почали готувати план імпічменту: було прийнято закон про тимчасові слідчі комісії Верховної Ради, паралельно організовано комісію Коновалюка, котра повинна була довести причетність Президента до незаконної торгівлі зброєю, у першу чергу – з  Грузією в переддень війни.

Що далі?

Особливу схожість в риториці і діях БЮТ і ПР показали спроби тимошенківців зірвати вибори. Аргументи і дії бійців Тимошенко один до одного повторюють те, що було зроблено Януковичем у квітні 2007 року. «Нестабільність і хаос», «загроза силового варіанту», «президентська диктатура»… Аналогічно однаковими є і конкретні дії – блокування державних органів із побиттям держохорони, невиділення коштів з бюджету, блокування роботи Верховної Ради, використання підконтрольних судів.

“Наша Україна” закликає БЮТ не саботувати виконання абсолютно законного і легітимного Указу Президента, а «відірватись» від своїх владних кабінетів і відзвітувати виборцям про свою роботу», – наголосив нещодавно голова “Нашої України” В’ячеслав Кириленко.
«Коли в демократичній країні трапляються політичні кризи, найбільш мирний, конституційний і правильний шлях їх розв’язання – це проведення позачергових парламентських виборів», – зауважив він.
У “Нашій Україні” переконані, що виборець дасть справедливу оцінку кожній політичній силі.

Олег ТИХИЙ