У минулому ресторатор, Вадим Кондратенко тепер воліє називати себе «невдалим буржуа». Він вже кілька років лише мандрує світом і спостерігає, як живуть люди. Вадим подорожує наодинці, добирається до найекзотичніших і найнебезпечніших куточків планети. 

Недавно він повернувся після довгої подорожі країнами Південної Азії, і «Галицький кореспондент» скористався нагодою поспілкуватися з мандрівником.

 

– Вадиме, подорожі для тебе – це пошук нового чи пошук себе?

Я хлопець дорослий, мені 43 роки, але почав я подорожувати відносно пізно – чотири роки тому. Я практично обірвав всі соціальні зв’язки і поїхав на півроку. Близькі кричали: «Ти біжиш від себе!», на що, я як правило, відповідав: «Може, я біжу до себе?»

У будь-якому разі, під час подорожі, особливо соло, я саме так і роблю. Це чудовий спосіб вирватися з замкнутого кола «зони комфорту». Як правило, після 30-ти у тебе «все схоплено»: друзі, знайомі, вирішення питань, знижки в ресторанах… etc, тобто ти потихеньку починаєш запливати жирком, твій світ відносно комфортний і передбачуваний, за чим власне і настає цілком логічна туга, «криза жанру» і, як наслідок, спроби знайти себе в алкоголі або непотрібних розвагах. Потрібен струс, причому тотальний, коли кожної хвилини ти будеш змушений вирішувати давно забуті, але нагальні проблеми: де їсти, де спати і як швидко пересуватися, особливо, якщо ти обмежений бюджетом. Свідомість перебудовується, і ти починаєш жити в дещо іншому світі, серед інших цінностей. Більше того, починаєш розуміти значення слів “паломник”, “пілігрим”, якщо брати духовну складову. Хоч я і не люблю цієї банальщини. Так от, подорож і є однією з форм практики в будь-яких релігіях або теософських навчаннях.

– Ти вибираєш країни, досить небезпечні для європейця: Афганістан, Іран… Наскільки це ризиковано, як сприймають там представників чужої культури?

Умовно, «молимося тим Богам, на території яких перебуваємо». Якщо розшифрувати, то потрібно бути дуже уважним до місцевих звичаїв, з повагою ставлячись до реальності. Не варто забувати, що ти в гостях, але при цьому тобі будуть пробачені багато помилок, і часто місцеві ставляться до іноземців як до придурків, що дає деяке полегшення. З іншого боку, тонке і гнучке ставлення дозволяє максимально, наскільки це можливо, заглибитися в місцеву культуру, що, в свою чергу, розбиває міфи і патерни, якими насичений наш мозок. Наприклад, будучи в Ірані, я з подивом виявив, що роль жінки в суспільстві величезна і на побутовому рівні більших «підкаблучників», ніж іранські чоловіки, я не зустрічав у жодній країні світу.

Іран, провінція Мазендаран

Іран, руїни Персополя

З курйозного: в Малайзії на острові Пенанг якось я прогулювався в майці з емблемою Israeli Air Force. Варто відзначити, що Малайзія – мусульманська країна і є лютим ворогом єврейської держави. Не маючи навіть дипломатичних відносин, Малайзія всіляко підтримує Палестинську автономію. Зустрінуті мною французькі туристи щось лопотіли своєю мовою і крутили пальцем біля скроні, показуючи на футболку, постійно тикаючи на медресе, що поруч. Здавалося б, лише футболка, але вона могла стати причиною серйозного конфлікту: малайзійці дуже спокійні і толерантні до туристів, але, скажімо, за тиждень до цього на вулиці був убитий американський турист, який був п’яний і вихваляв американську інтервенцію в Іраку, при цьому принижуючи мусульман. Таких прикладів можна навести безліч.

Сучасний світ з його продажними медіа та PR-технологіями формує в обивателів часто разюче викривлені уявлення про ту чи іншу країну. Я вважаю за краще не довіряти їм і робити власний висновок на основі власного ж досвіду. І повірте мені, цей підхід приносить чарівні відкриття, які дозволяють дивитися на процеси в світі з трохи іншого боку. Медіа, як правило, показують тільки частину правди – страхітливі, з погляду європейця, культурні відмінності. З часом я змінив ставлення до мусульманства завдяки безпосередньому спілкуванню з носіями цієї релігії – моє уявлення про мусульман формувалося медіа та особистими контактами з представниками пострадянських країн. І ось що я хочу зауважити: більш порядних, чесних і згуртованих духом взаємодопомоги та солідарності, ніж мусульмани, я не зустрічав навіть серед буддистів. Важливо приймати спосіб життя країни, це може полягати навіть у мінімальному – зміні одягу, способу харчування. Це не означає, що потрібно мавпувати, але, як мінімум, це викликає у місцевих повагу і послужить сигналом для спілкування.

– Як правило, ти подорожуєш наодинці, а не з групами – в чому перевага?

Як правило, я подорожую сам. Це в певному сенсі ризиковано, але в той же час є маса переваг. По-перше, ти вириваєшся з мовного середовища, що дозволяє тобі самостійно поліпшити знання мови. Подорожі вимагають певної концентрації і уважності, але це, радше, не напружене очікування, а спостереження за реальним. Якщо з’являється партнер, то можуть виникати тертя і конфлікти. З економічного боку, оптимальніше подорожувати в парі – багато витрат діляться на двох (таксі, готелі і т.д.). При цьому можуть виникати ситуаційні альянси: західні бекпекери є набагато відкритішими від наших співвітчизників і найчастіше охоче діляться інформацією, лайфхаками або розділяють плату за оренду транспорту чи житла. І це теж момент, який привчає мандрівника ставитися до світу з великою довірою, ставати більш комунікабельним. З групами з постсовка все набагато складніше: обов’язково починаються «підкилимні ігри», до того ж претензія до життя у наших туристів просто колосальна, часто складається враження, що вони з дитинства подорожують тільки в “5 Star Hotels”. Повірте мені, це дуже виснажливий досвід.

– В останній поїздці ти побував також і в Індії. Індія як країна для туризму стала настільки популярним трендом, що старожили вже виїжджають з культового Гоа. Чи можна стверджувати, що наплив роззяв і споживачів у заповідні куточки планети знищує заповідність цих місць, і який з цього вихід, на твою думку?

Наплив туристів, особливо з глухих кутків Росії, – це трагедія Гоа. Уряд штату стимулює внутрішній туризм, вони не хочуть бачити там російськомовних, які приїжджають на два тижні, привозять з собою 3000 USD (колосальну суму, за місцевими мірками), поводяться, як у Туреччині чи Єгипті, стимулюючи жадібність у місцевих торгашів. До того ж, спроби скупити, побудувати, перепродати землю або бізнеси наштовхуються на особливість місцевого законодавства, яке не дозволяє легально володіти власністю в Індії. За останні роки немає жодного судового прецеденту, коли індійські громадяни програвали суди з майнових спорів з іноземцями.

Індія, Гоа

 Гоа, рибальський човен

 

Індія, Мадурай, біля храму Мінакши

Індія – це країна кастова, і еліти намагаються показати бізнесменам їх місце, розумно вважаючи, що надприбутки порушують соціальний баланс, який устоювали століттями. А взагалі місця сакральні, так звані «місця сили», як правило, є трудноступними і дістатися туди вимагає певної праці та зусиль. Всім відома святиня для прихильників ведичної традиції – Священна гора Кайлаш у Тибеті. Паломництво до неї – це як Хадж до Мекки у мусульман, але через те, що раніше практично не було комунікацій, подорож була дуже складною – гірська хвороба, кліматичні умови і т.д. Зараз уряд Китаю вигнав практично всіх тибетців і заселив ці території китайцями, що славляться своєю підприємливістю, проклав у цей трудносяжний район залізницю і побудував висококласні автомагістралі, що відразу робить з цієї частини Тибету “езотеричний Діснейленд”, дозволяє заробляти на інтересі європейців непогані гроші. І тут, як із Києво-Печерською Лаврою, – дух святості поступається смороду грошей.

– Розкажи про найбільш глухі закутки, в яких ти побував.

Індія, Раджастан, пустеля Тар. Це одна з найбільш жарких пустель на планеті, розміщена на кордоні з Пакистаном. Я жив там якийсь час в дуже бідному селі. Справжні бархани. В кожному дворі селища верблюди, це традиційний транспорт тут. Раз на рік зі всієї округи люди збираються на величезний ярмарок верблюдів. Місцеві прикрашають тварин і вистригають особливі знаки на їх боках. З цікавого, практично скрізь пропонували desert wine, за фактом ніяке не вино, а простий і банальний самогон з цукру. Потрібно бути напоготові і намагатися, не ображаючи господарів, які пропонують традиційний опійний чай, все ж відмовитись. Негласно, споживання опіуму в цьому районі Індії не карається, це традиція, якій багато сотень років. Не варто забувати, що через Раджастан проходив Великий Шовковий Шлях, і багатство краю, величаві форти і палаци були побудовані за рахунок податків, які збирали з караванів золота, шовку та опію.

Острів Борнео – raining forest. Був у мене такий челендж – пожити в справжніх джунглях, зі всякою живністю. Відверто кажучи, пекельна місцина. Я чомусь згадував американських військових у В’єтнамі і уявляв солдатів, які проклинали своїх командирів. Це нестерпна вологість, відчуття загрози виходить від кожної палички або гілки – джунглі кишать зміями, і вони вельми витончено маскуються. Причому будь-яка комашка намагається відкусити, від’їсти шматочок тебе (сміється).  Наприклад, я мав необережність і пішов прогулятися до водоспаду в сандалях і шортах, не знаючи, що потрібно одягнути спеціальні бахіли. Після двогодинної прогулянки зняв з себе біля 20-ти п’явок – місцеві називають їх “лічі”, як китайський фрукт. До цього я вважав хлопців, які гуляють по джунглях з мачете, позерами або вигадкою кіносценаристів, але тепер я зрозумів, що без цього інструмента в тропічному лісі вижити буде складно. Практично немає стежок, а якщо вони і є, то заростають дуже швидко і постійно доводиться буквально прорубуватися крізь зарості.

– А взагалі, чому саме Азія?

Вона цікава перепадами від ультрасучасного Сингапуру до гірських трайбів з шаманами і найдавнішими традиціями. Знову ж таки, тепло, їжа корисна і смачна. В більшості своїй люди небагаті, але дуже душевні і добрі. Хоча з сумом розумію, що всі гроші світу зараз працюють в Азії і вона стрімко змінюється. За останню поїздку до Індії я звернув увагу на величезну кількість нових машин, новобудови. У Сайгоні я спостерігав 4-поверховий ресторан всесвітньо відомої мережі фаст-фудів, при цьому в деяких районах починають зникати традиції вуличної їжі, настільки смачної і душевної. Все інше – на рівні емоцій і відчуттів, і їх складно передати. Коли повертаюся до Індії, то перше відчуття, що я вернувся домів.

– Наскільки різниця між нами, білими, і азіатами нездоланна? Чи правий Кіплінг у своєму твердженні, що Захід і Схід ніколи не зійдуться?

Навіть не знаю, як правильно відповісти. Я після моїх мандрів стосовно мусульман, азіатів, перестав вживати слова на зразок “чурка”, “чорножопий”. Нас всіх виховували в негласній і легкій формі расизму, і ми, слов’яни, думаємо, як би їх принизити. Але я спостерігав цих людей у їх природному житті, і от що я можу сказати: ці формулювання більше відносяться до деяких наших співвітчизників, ніж до іновірців. Підсумовуючи сказане: мені здається, що Схід нас поглине і асимілює – система цінностей, які пропонує іслам чи буддизм чи індуїзм, більш здорова, що дозволяє солідарно вижити, нехай вона і консервативна. Маленький приклад: населення Ірану з приходом фундаменталістів збільшилось майже на 100%, baby boom, спровокований консервативною революцією, призвів до того, що половина країни – це люди до 35 років. Наймолодша нація на планеті.

– Під час революції ти був в Азії, як там реагували на ці події?

Люди відверто цікавляться і переживають, революція нарешті відкрила таку країну, як Україна. Раніше довго доводилося пояснювати: “Ukraine… near Russia…”, або казати: “Шевченко, Мілан”, що, як правило, спрацьовувало. Тепер всі дуже співчувають, особливо в Таїланді, де барикади донині блокують автомобільне пересування в центрі Бангкока. Але я помітив, що там є певні правила війни, де негласно все регламентовано. Це поле бою. І поза полем всі живуть звичайним життям і такий жах, як в Україні, з “ескадронами смерті”, зниклими безвісти, там неможливий.

– А кілька практичних порад від Вадима Кондратенка – як себе поводити в Азії, як готуватися до поїздки, що потрібно брати з собою і т.д.?

Назвемо це інструкцією з виживання (сміється).

Вітрівка з капюшоном – бажано водонепроникна, віндпруф, в поєднанні з теплою кофтою – незамінна річ у дощову погоду, під час катання на мотоциклах або відкритих вантажівках. Hoodie – аналог толстовки (кофти) з м’якого бавовняного трикотажу, з капюшоном-анораком (який має стійку спереду, що захищає від вітру). Характерні елементи – великі накладні кишені спереду і капюшон. Наявність капюшона дуже допомагає, горетекси, дорога валютна синтетика вітається – зручно, практично, мало займає місця, легке. Нашийна хустка – бавовна: у спеку можна пов’язати на голову, в холод замотувати, наприклад, вуха: протяг – найбільш підступний ворог мандрівника. Скоч – наприклад, в автобусі може працювати кондиціонер і скочем можна просто заклеїти пекельне сопло, що виносить мозок і вселяє пекельні сумніви «навіщо я сюди поперся».

Штани – в ідеалі, пропаяні зсередини по швах, із спеціальних дихальних матеріалів. Їх недолік – дорого і не завжди виправдано, ймовірність використання невисока. Так що підуть і треники Аdidas, куплені на Троєщині, Барабашово, «7-му кілометрі», Калинівському ринку. В цій ситуації цінується зручність і практичність. Шорти – бажано з бавовни, бокові кишені плюс ремінь.

Телефон – бажано недорогий апарат типу “Нокія”, є модель з ліхтариком, що дуже зручно. Бюджетність апарата дозволяє безболісно для емоційного стану втрачати, розбивати, а в деяких випадках дарувати його тубільцям. Фотоапарат, відеокамери та інші гаджети – бажано компактні, на акумуляторах. Якщо є можливість прив’язати – зроби це (я особисто вмудрився втратити чотири телефони за три місяці). Ножі, мультітулз – завжди знадобиться в дорозі. Важливе зауваження: їх доведеться здавати в багаж, це недолік при польотах на low-cost авіакомпаніях, коли кожен кілограм – втрачені гроші. Тобто ніж потрібен невеликий і легкий. Мачете та сокири навряд чи допоможуть вам при реальній загрозі – вирулюйте на харизмі. Засоби гігієни: все можна купити тут – дуже дешево і якісно. Вдома бажано купити санітайзер для рук, краще гелевий. Спробуйте знайти антисептичні вологі серветки без парфумерних добавок. Засоби від комах – як показує практика, краще кремоподібні, невелика упаковка. Взуття – кросівки плюс сандалі. В ідеалі, “Teva”: вони недорогі, випробувані часом і прослужать вам не одну мандрівку. Шкарпетки – до речі, відмінно себе показало поєднання “Crocs” плюс шкарпетки – універсальне взуття як для спеки, так і для прохолодної погоди. Туалетний папір – універсальна річ, це і серветка, і ганчірка для протирання окулярів, ну, і для прямого призначення – корисна штука (одна упаковка, більше не треба). Медикаменти – активоване вугілля, засоби від укусів комах, крем при ударах, пластир. Мезим-форте, фестал, антигістамінне, жарознижувальне, знеболювальне… Окрема тема – презервативи, візьміть з собою. Місцеві, як це не смішно звучить, маленькі і мають властивість зісковзувати в найбільш невдалий момент. Мийте руки постійно та користуйтеся дезінфектором для рук, особливо після того, як торкалися до грошей.

1. Фумігатор – чудова штука, коштує недорого і вистачає надовго.

2. Кепка, панамка та інше – бавовна.

3. Окуляри – купуйте, щось з недорогих брендів. “Polaroid”, наприклад, – відмінне поєднання “ціна-якість” з хорошим UV-захистом.

4. Платіжні картки – банкомат в Азії звичайне явище, але місцеві не охоче їх беруть, вважаючи за краще готівку.

Обов’язково подбайте про можливість зняти гроші або підвищити їх ліміт, можливість робити покупки в інтернеті (у деяких банках потрібно писати спеціальну заяву, і дистанційно не завжди можна це зробити). Рекомендую ОТР-Банк: є можливість дистанційного підвищення лімітів, операцій з переказу коштів на картку зі свого рахунку OTP-Direct, тобто ви переказуєте рівно стільки грошей, скільки потрібно на найближчі два-три дні, наприклад, але при втраті картки ваші збитки незначні.

Заведіть дві банківські картки – в іноземній і національній валюті. Нагадаю, за законодавством України, валютну картку може поповнювати тільки власник рахунку.

5. Страховка – бажано мати, навіть дуже бажано. У вашому випадку вона буде коштувати близько 20 доларів.

6. Спеціальні сумочки для найдорожчого. В туристичних магазинах продаються невеликі гаманці, які зручні для прихованого носіння: вони вішаються на шию і практично не помітні під одягом. Для грошей, карток, паспортів, фото улюбленої тещі!

Бажано зробити, про всяк, ксерокопії паспортів, більше того, зробити скани, зберігаючи їх у своїх поштових скриньках.

Рюкзак – бажано легкий і міцний, від 50 літрів. Зверніть увагу на жорсткість спини. Не обов’язково дорогі, наприклад, вітчизняна компанія виробляє цілком пристойні рюкзаки ТМ “Adventure”. Гроші – долари США, євро та інші фунти приймаються повсюдно. Бажано мати великі купюри у 100 доларів: обмінний курс при продажу купюри вищий. Хоча пам’ятайте: чим менше кешу, тим менша ймовірність безглуздих покупок.

 Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ, фото зі сторінки Вадима Кондратенка у Facebook