Практично всі українські групи, записавши один-два альбоми, приречені на вичерпання свого творчого потенціалу. Все, що робиться потому, «тримається» лише на славі першого альбому, а то й одного хіта. В цьому контексті харківська альтернативна група «Lюk» унікальна.

Після чотирирічної перерви музиканти видали четвертий альбом «Мамина юність», наповнення якого змушує дивуватись і радіти – про жодне виснаження творчих сил не йдеться. Навпаки – стилістичне розмаїття зберігає «люківську» ідентичність. Активно співпрацюючи з Сергієм Жаданом, Сергієм Бабкіним і групою «5nizza», «Lюk», однак, залишає за собою право бути собою і не підпадати під жодні впливи. Незважаючи на те, що в «Маминій юності» більше року, аніж лаунжу, Ольга Герасимова, Олег Сердюк, Крот, Дід Мороз і Валентин Панюта продовжують робити інтелектуальну професійну і дуже якісну музику. Не дивно й те, що перший у Франківську концерт «Lюkу» відбувся у «Химері» і зібрав особливу молодь – молодь, яка думає, читає, споглядає. «Химера» ж останнім часом «б’є» саме на якісних виконавців, що не може не тішити. «ГК» поспілкувався з внутрішнім голосом групи «Lюk», з її серцем – Ольгою Герасимовою, яку друзі називають просто Малая.
– Як відбувається процес написання пісні?
Початково робимо мелодію, потім іде текст. Клавішник може придумати соло гітари або якусь барабанну збивку. «Lюk» – це єдиний організм. Більшість текстів пишеться в дорозі. Наприклад, їхали в Норильськ на дуже цікавий фестиваль – до Москви автобусом, а потім літаком, всю дорогу складали тексти. Кожен говорить по слову, привносячи свій зміст, це схоже на нанизування намистинок у коралях. Часом з написанням текстів нам допомагають друзі – в «Маминій юності» пісні французькою та італійською нам написали вони. Якщо чесно, то слова взагалі неважливі. Неважливо також, якою вони написані мовою, – все залежить від мелодії. На одну добре лягає українська, на другу – російська, на третю – французька, на четверту –  італійська.
Усі «люківці», крім мене, мають інші професії: Валік викладає соціологію в університеті, Крот і Олежик – програмісти, Мороз – кольорокоректор, а я не можу займатись нічим, окрім музики. Я звикла віддаватись якісь одній справі на повну, тому я в «Lюці» з головою.
– «Lюk» свідомо обирає для себе клубний стиль та інтелектуальну молодь? Наскільки це важливо?
Так складається, що на великій сцені ми виступаємо переважно за кордоном на різноманітних фестивалях – в Росії, Литві. А в Україні на велику сцену не запрошують, бо зрозуміло, хто там виступає – попсові телезірки в трусиках. А слухачі поділяються на багато різних рівнів, шарів – наприклад, ті, хто слухає хорошу музику, цікавиться хорошим кіно, не буде задовольнятись тільки тим, що їм нав’язують телебачення і радіо. Я, наприклад, давно не дивлюсь жодного каналу, бо це просто неможливо. А нас слухають люди, яких на невідчутному енергетичному рівні пов’язує щось єдине.
– Стиль життя і творчості «Lюkа» запланований і продуманий?
 Ні, у нас нічого не відбувається усвідомлено, навіть фотосесії і кліпи – це все так спонтанно. Наприклад, одного разу подзвонив фотограф, сказав, що він їде на все життя в Америку, що все життя мріяв зробити з нами фотосесію і йому потрібен один день. За день стіни і підлога пофарбувалися у смужку, і фотосесія відбулась. Так само і з музикою, все вийшло само собою – хлопці грали в різних групах, я співала в групі «Ойра», потім в нас був спільний проект і вони запросили мене в «Люк».
Впевнена, що красиве не повинно надумуватись, воно повинно створюватись само собою. Так вийшло і в нас. Харків хоч і велике місто, але всі творчі люди одне одного знають, тримаються разом, так і хлопці одне з одним познайомились. Спочатку в «Люці» співала мулатка Бетті, потім між ними щось трапилось, і вони почали шукати іншу вокалістку. До речі, «Люк» і «Ойру» познайомив Жадан. Коли хлопці прийшли на репетицію «Ойри», я якраз поїхала додому в Херсон. Дівчата поклали касету з нашими піснями, і хлопці вибрали мій голос. Дівчата сказали: «Це ж Малая, ми її не віддамо, якщо співати, то співати разом», і ми записали кілька пісень разом – фольк з живою музикою. Але в якийсь момент довелось вибирати, і зрозуміло, що я вибрала те, про що мріяла з дитинства, – співати з живими музикантами. Насправді я співала усе життя. До того, як почати співати, я знаходилась в животі у мами.
– Продовжуєте співпрацю з Жаданом?
Так, це наш хороший друг. В попередніх альбомах його текстів було дуже багато, в новому ж – тільки два. В минулий альбом ми також запрошували нашого друга і прекрасного музиканта Сергія Бабкіна, а в цьому альбомі спеціальним гостем став Антон Слєпаков з прекрасної дніпропетровської групи «…и Друг Мой Грузовик». Він написав і прочитав частину пісні «Мітхун Чакраборті». Початково була написана мелодія з індійськими мотивами, і всі вирішили, що образ індійського актора Мітхуна Чакраборті ідеально лягає на текст – такий собі милий стьоб. А Антон прекрасно вписався туди зі своїм текстом і голосом.
– Які питання журналістів вам найбільше набридли?
Чому «Люк»? У хлопців на це питання є маса варіантів, і зупинитись на одному з них насправді нереально. До таких запитань я ставлюсь дуже погано. Коли мені його задають, я питаю у відповідь: а ви б задали таке питання, наприклад, групі «Muse» чи «Radiohead»? Це все одно, що питати: чому я народився? Група – це одиниця, яка складається з енергій, і вона просто народжується, без «чому». Хтось, наприклад, називає дитину на честь когось, але я вважаю це неправильним, тому що вона одна така. Але найчастіше батьки називають дітей за непояснимим відчуттям «подобається – не подобається». Так само і з групою. І мені не хочеться обмежувати людей якимось однозначним поясненням. Я б могла сказати, мовляв, йшов наш барабанщик Крот по вулиці, впав у люк – і тому «Люк». Але навіщо? Хай люди розвивають свою фантазію, ворушать своїми звивинками, ми даємо їм простір для уяви.
Мене дуже важко дістати, тому я не звертаю уваги на одні і ті самі питання журналістів. А взагалі, я за те, щоб кожна людина робила свою справу професійно, щоб журналісти робили інтерв’ю не з відомих вже запитань і відповідей. Щоб журналіст прослухав всі альбоми «Lюkа», володів би інформацією про нас – тоді і бесіда буде на зовсім іншому рівні.
– Ваша музика дуже енергетична. Доводилось чути історії, що та чи інша ваша пісня змінила або вплинула на життя людини.
На концерті в Хмельницькому до нас підійшов один художник Сергій і зізнався нам, що коли слухає нашу музику, то на нього сходить божественне натхнення. І навпаки – коли не слухає, не може малювати. І справді, його картини дуже красиві, світлі, колоритні.
Я вдячна вищій силі, енергії, Богу – хто як називає, що в мене все так прекрасно склалось, що мене оточують такі чудові люди, що на наших концертах люди переповнені радістю, посміхаються, що очі в них горять від щастя.
За кожну свою пісню ми несемо відповідальність. Кожну з них ми намагаємось заряджати тільки доброю енергією. У мене «В контакті» дуже багато зізнань, люди пишуть, що пісні «Lюkа» допомагають в дуже критичних ситуаціях. Коли не хочеться жити, людина слухає наші пісні і вони допомагають їй якось вирулити на іншу хвилю, зрозуміти, що треба жити далі і що все не так жахливо. Життя прекрасне, хоча бувають погані штуки. Зі мною теж траплялись дуже-дуже погані штуки, але треба якось вигрібати. Життя нам дане для того, щоб ми прожили його добре і щоб залишили після себе щось хороше.

Розмовляла Тетяна ЄРУШЕВИЧ