Днями у Центрі сучасного мистецтва в Івано-Франківську завершилася виставка знаного франківського фотохудожника Юрія Бакая «Симетрія». 

«Паризька серія Юрка Бакая – це складні просторові компіляції, отримані шляхом пересипання, переливання і порціювання вулиць, будівель, площ і площин піддослідного міста на свій смак, реорганізація простору й часу у супроводі мелодій Парижу. Кожна робота – це своєрідний квартал. Спілкування з тобою вона розпочинає з того, що невидимою абразивністю поверхні чинить опір першому погляду, неспішно видобуваючи іскри з твоїх очей. Погляд поступово нагрівається, плавиться і стікає, і черговий «квартал» врешті переможно кладе твій, тепер вже трофейний, погляд собі до ніг, попутньо і по-ексгібіціоністськи зверхньо відкриваючи, являючи свої, інтимні, третій вимір і четвертий… Однією з різновидностей симетрії є нескінченість, а ідеальний випадок рівноваги світу – це противага його собі самому. Все протиставляється Нічому і не може з ним впоратись, поглинути. В результаті серія об’єднується у велетенське портфоліо Її, Вісі Cиметрії», – написав про виставку Юрія відомий франківський блогер і фотограф Ростислав Шпук.

Спілкуємося з Юрієм Бакаєм про таємниці мистецтва фотографії.

 

– «Життя – кінематограф, смерть – фотографія» (Сьюзан Зонтаг). Ти не практикуєш, наскільки я знаю, роботу з відео, чому?

Особисто я з цими словами не зовсім погоджуюсь: фотографія і кіно – це дві зовсім різні стихії, які, звісно, досить часто перетинаються, поєднуються, доповнюють одна одну. В них є чимало спільного, але відмінного більше. Фотографія, по суті, є синтезом людини (з її ступенем свідомості, місцем перебування) і технічних можливостей камери, а також способом відображення авторського світосприйняття.

Якщо ми говоримо про фотографію як документ, тоді це зафіксований відбиток миті. Фотографія має здатність надовго зберігати певну мить, ніщо, окрім пам’яті самої людини, не здатне відтворити мить. Та навіть пам’ять не може зупинити картинку і відтворити все до найдрібніших деталей, передати емоційно-психологічну складову. Не перестаю дивуватися можливостям фотографії, захоплюватися її багатогранністю і багатовимірністю. Щодо відео, воно також мене приваблює… Є кілька ідей, цікавить документалістика, і це, мабуть, ще попереду.

– “Дехто на негативі виглядає позитивніше” (Домінік Опольський). Яких людей ти не любиш фотографувати?

Погоджуюсь з цитатою. Найбільше не люблю фотографувати нахабних і зверхніх, таких собі «царьків», для яких все інше – ніщо і ніхто… Для яких фотографія, як і сам фотограф, нічого не важать…

– “Фотографія – це не спорт. У неї немає правил. Все має бути випробувано” (Білл Брандт). Що ти ще не випробував у фотографії?

Фотографія, як вода: вона перетворюється, набуваючи різних форм і змістів в різних середовищах, різних станах. Чим глибше занурюєшся, тим більшим стає цей простір океану, що розгортається… Сам факт, що в сучасних камерах напаковано стільки функцій, що жоден фотограф не використовує за життя більше 50-70% відсотків технічно закладених можливостей професійних камер, говорить сам за себе…

– “Яка з фотографій моя улюблена? Та, що я збираюся зробити завтра” (Імоджен Каннінгем). А в тебе є улюблені фото, які ти зробив?

Вважаю, що нічого особливого я ще не зробив, а якщо зробив, то не виставив (сміється). Можливо, я трохи перфекціоніст і завищую планку, все роблю надто довго… Але дві мої роботи таки потрапили до колекції музею фотографії в Іспанії.

Найбільше мені подобається сам процес творення, а ще така собі трійця: світ – камера – ти або ти – камера – світ… Ідеальна формула для мандрівника. Ну і, звичайно, друг чи друзі, подорожні – хтось, поряд з ким буде чим поділитись. Саме мандрівника, а не туриста. Не хочу нікого ображати, але я бачу велику різницю між цими двома поняттями. Перший смакує і досліджує світ, заглиблюючись в культуру, побут, традиції, і намагається побачити все зсередини, не тільки фасади, докопується до суті речей, до істини. Мандруючи світом, з кожної поїздки щось привозиш, хоча б декілька вдалих кадрів. І тому важко сказати, що от це фото – улюблене: різні емоції, ситуації, країни, материки – все різне. Навіть підхід до кадру – репортажний, жанровий, художній, портретний, документальний, арт…

– “Коли я кажу, що хочу сфотографувати когось, це означає, що я хочу пізнати його. Усіх, кого я знаю, я фотографую” (Енні Лейбовіц). Якою має бути модель, щоб ти захотів її знімати?

Прекрасний вислів чудового фотографа… Насамперед, хочеться донести, що модель для фотографа чи фотохудожника – це все, що потрапляє в об’єктив його фотокамери: від дитини до старця, і навіть коти, пси, миші чи таргани…

Суспільству нав’язали такі уявлення про модель: глянець, 90х60х90 і ще багато різної дурні включно з анорексією, зараз вже практично кожна школярка з 4-5-го класу знає це слово. Коли вам пропонують зробити портрет, мало хто розуміє, про що йдеться. А йдеться саме про пізнання людського в людині. Мене завжди цікавить спілкування, внутрішній світ людини, її цінності, погляди, принципи, переконання, ставлення до життя, філософія, сфера діяльності, тонкі моменти стосунків між близькими… В день знайомства я рідко коли одразу беру в руки камеру, це більше виняток, ніж правило. Цінність фотографії (для конкретної людини) – це не тільки документ, що от такою людина була 10-20-50-100 років тому. Фотографія як образ діє на підсвідомість, викликаючи з неї нагору масу різноманітних емоцій, відчуттів, спогадів, пов’язаних з певним періодом в житті. Це можуть бути зовсім несподівані поєднання звуків, запахів, мелодій і навіть фізичних відчуттів з минулого чи мрій. Дивним чином фотографія має здатність взаємодіяти зі свідомим, підсвідомим і пам’яттю людини. Гадаю, що для винахідників машини часу принцип впливу фотографії на пам’ять людини був би цікавим прикладом…

– “Я шукаю несподіване. Шукаю речі, які ніколи не бачив раніше” (Роберт Мепплторп). Що шукаєш ти?

 Не хочу повторюватись: шукаю несподіване, речі, які ніколи не бачив. Важко щось додати до класиків… А якщо коротко, шукаю речі, котрі торкають, чіпляють, зупиняють погляд, заставляють подумати… Треба сказати, що глобалізація має незворотний наслідок: колись таємничий, майже магічний ритуал появи зображення – фотографії – викликав у людей зовсім інше ставлення до фотографів і до самого зображення. Тепер при доступності технологій, популярності фотозображень, я б сказав, буденній потребі фіксувати мало не кожен свій фас чи профіль, засмічуючи візуальний простір довкола себе, фотографія як естетика, як вид мистецтва перебуває під суттєвою загрозою. Візьмемо до прикладу мистецькі виставки, навіть не фото. Коли запитати: “Що тобі запам’яталось з того, що ти бачив за минулий рік?”, ти згадаєш одну-дві, максимум три експозиції з тих, що запам’ятались і сподобались… Насправді йдеться не про велику кількість і сумнівну якість візуального мистецтва, а про перенасичення картинками нашого простору. Тут маса реклами, телебачення, інтернет і т.д. І навіть професійні митці, тільки щось зробив не зробив – і відразу в соцмережі. А потім приходиш на виставку – і вже нецікаво. Тому що все це вже десь бачив…

– “Краща частина нас – не те, що ми бачимо, а те, що відчуваємо. Ми те, що ми відчуваємо. Ми – не наші очні яблука, ми – наш розум. Люди вірять своїм очам, і вони абсолютно неправі. Ось чому я вважаю більшість фотографій жахливо нудними” (Дуейн Міччелс). Якою, на твою думку, має бути не нудна фотографія?

Правдива фотографія – це як двері в інший вимір, які відхиляються чи відкриваються, і ви бачите, відчуваєте вже набагато дальше і більше… Скільки людей – стільки думок, і одне зображення може викликати сотню різних емоцій. А це вже мистецтво, мистецтво впливу на людей – на внутрішній світ. Хтось може захоплюватись грою сірих, майже непомітних тонів в монохромній фотороботі, а комусь до вподоби чітка графіка чи поєднання кольорових плям, хтось у захваті від експресії руху, польоту, динаміки. Це все залежить від особистості – її психоемоційного стану, настрою, пріоритетів, розвитку. Всі ми різні – холерики, сангвініки, меланхоліки, а взагалі вважають, що немає чітко виражених психотипів і ми можемо бути одночасно і першими, і другими, і третіми… Отже, кожен може знайти в просторі «фотографія» щось унікально своє.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ