Тижнів зо два тому випало їхати в одній машині з моїми славними сусідами по сторінці – письменниками Тарасом Прохаськом та Іваном Ципердюком. І я давай цікавитися, як ото писати добрі тексти щотижня, як підбирати цікаві теми тощо. Звернув увагу й на те, що через насиченість подій в Україні є чимало інформаційних приводів і не треба довго мудрувати над темою. На це Прохасько мовив, що рік тому було легше, бо можна було писати про те, про що хотілося, а зараз ніби є якесь зобов’язання перед читачем. Треба говорити про актуальне.
І варто погодитися, що таки є ця думка про читача і не надто випадає писати про черешневий цвіт, якщо в твоїй країні війна. Недавно я пробував відійти на «свої» теми. Наприклад, публікував колонку під назвою «Що є бринза». То редактор мовив іронічно, мовляв, мій текст на сторінці виглядав «дуже актуальним» поряд з іншими. Зараз хочеться якось реабілітуватися. Тому й назвав цю колонку «Що є Путін».
Відповідь буде дуже передбачуваною і в самому кінці. А зараз про те, до чого нас штовхає Путін мимоволі. Це зовсім не є для того, щоби якось найти в його діяльності добрі вчинки. Він просто той інструмент, який прискорює все, що має ставатися.
Має ставатися еволюція. Здається, що вона мала би бути плавною і логічною. Хоч, може, не тільки. Зараз є десь так, як внаслідок сильних землетрусів різко міняються ландшафти, а тоді роками заростають. То тепер міняються всякі геополітичні розклади, внаслідок яких Україна вийде на перші позиції.
На початку квітня мала місце зустріч зі студентами в Дніпропетровську. Авдиторія була активною, ставила багато запитань. Один хлопчина висловив думку, що лише зараз Україна стала справді незалежною. Він мав на увазі – після Євромайдану. Ще одна дівчина запитувала про вплив мови на культуру тощо. Тоді я почав розповідати всяке-всяке, а саме:
Держави народжуються, існують і зникають. Такі ж процеси стаються з мовами і культурами. В тій ситуації, яка зараз є, Україна суперкрута. Чому?
Проведу аналогію з їжею. Консерви – їстівні, але набагато корисніші свіжі продукти. Так тепер і в ситуації з Європою. Європейська культура відбулася і законсервувалася. Розвиток припинився. Зголоднів – їж, але нових смакових якостей вже не буде. Та й колишніх – теж. Лише натяк на них. Відтак, Україна – це найсвіжіша Європа. Або навіть не Європа, а культура як така. У всенькому світі.
Певна річ, українська культура, яка давно собі є, але нарешті вийде на належне місце в світі, не єдина така. За нею повиходять десятки інших культур. Наприклад, тих народів, які зараз у складі Російської Федерації. Протягом доволі короткого часу Росія розсиплеться на маленькі шматки з прекрасним розмаїттям культур. Навіть Санкт-Петербург відокремиться і теж буде гарненькою державкою. Росією лишиться лише Москва і, може, кілька приміських сіл.
Крім того, з’явиться багато яскравих культур з інших континентів. Вони нарешті отримають можливість розвиватися, бо так званий цивілізований світ відчує потребу в свіжих продуктах. Не жити ж виключно на консервах. Розум завжди рано чи пізно приходить.
Чому я так багато про культуру кажу? Бо саме культура визначатиме країну. Як передбачають всякі політичні стратеги, за кілька десятиліть буде якась собі світова влада. Тим не менше, не обійдеться і без адміністративних одиниць. І ліпше буде там, де є своє лице. Світові не потрібен народ з обличчям, яке всі сто разів бачили. Світ свідомо чи ні, а хоче нових типів, нових рис. І з того й буде наша файна країна.
Якраз в пришвидшенні всіх цих процесів чимала роль інструменту під назвою «Путін». Але це якщо говорити довго. А якщо коротко, то я нічого нового не став вигадувати, бо все і так доволі однозначно: «Путін – х…йло! Ла-ла ла-ла ла-ла ла-ла…»

Василь КАРП’ЮК