Одного разу моя знайома, тридцятирічна розлучена дама з дитиною (загалом, недурна жінка, хоча і не без дивацтв) увечері ловить машину. По дорозі водій починає до неї клеїтися…

Днями
ТАКСІ

Одного разу моя знайома, тридцятирічна розлучена дама з дитиною (загалом, недурна жінка, хоча і не без дивацтв) увечері ловить машину. По дорозі водій починає до неї клеїтися, знайомиться з нею і відверто пропонує: «Може, заїдемо до мене?» Вона, знизуючи плечима, відповідає: «Поїхали». Під’їхавши до свого будинку, він знову їй пропонує: «Підемо, піднімемося…» На що вона йому абсолютно серйозно відповідає: «Ти йди, а я тебе тут почекаю». Після цієї заяви ошелешений мужик відвіз її від гріха подалі до неї додому. Коли вона розповідала нам цю історію, то з по-дитячому наївними очима сказала: «А я думала, що йому треба було щось зі свого дому взяти».

Якось

СПИРТ

В одному з інститутів співробітники “зекономили” немалу кількість спирту (який для протирання оптичних осей використовується). І от зібралось його стільки, що настав час виносити. А як це зробити, якщо на вахті сидить охоронець? Для нього, з його низькою зарплатою і відсутністю почуття гумору, звична справа через дрібниці причепитися, навіть за наявності документа на виніс. “Покажіть сумку”, “відкрийте ящик” і т.п. А у них аж 20 літрів продукту набралося! Словом, зробили так. Виписали дозвіл на виніс дистильованої води, наповнили 20-літровий бутель водою з-під крана і гримнули його на вахті перед самим носом у охоронця! Він навіть “що несемо?” не встиг запитати. З криком і матом зібрали скло, витерли калюжу. А коли вже виносили другий бутель, в охоронця питань не було.

 

І взагалі…

 

Одного разу два моряки поїхали мандрувати по світу, щоб знайти свою долю. Припливли вони на острів, де у вождя одного з племен було дві доньчки. Старша – красуня, а молодша – не дуже. Один моряк сказав своєму другові: «Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуюся з донькою вождя». – «Так, ти правий, старша донька вождя красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір – одружуйся». – «Ти мене не зрозумів, друже! Я одружуюся з молодшою донькою вождя». – «Ти що, з глузду з’їхав? Ти подивись на неї…» – «Це моє рішення, і я це зроблю». Друг поплив далі у пошуках свого щастя, а наречений пішов свататися. Треба сказати, що в племені було прийнято давати за наречену викуп коровами. Гарна наречена коштувала десять корів. Пригнав він десять корів і підійшов до вождя. «Вождь, я хочу взяти заміж твою доньку і даю за неї десять корів!» – «Це добрий вибір. Моя старша донька красуня, розумниця, і вона вартує десяти корів. Я згоден». – «Ні, вождь, ти не зрозумів. Я хочу одружитися з твоєю молодшою донькою». – «Ти що, жартуєш? Ти її бачив?» – «Я хочу одружитися саме з нею». – «Ну, гаразд, але як чесна людина я не можу взяти десяти корів, вона того не варта. Я візьму за неї три корови, не більше». – «Ні, я хочу заплатити саме десять корів». – «Але вона не вартує десяти корів. Добре, я візьму за неї п’ять корів, і все». – «Ні, я хочу заплатити саме десять корів і ні на одну менше». Довелося вождеві погодитися. Молоді одружилися. Минуло кілька років, і друг-мандрівник, вже на своєму кораблі, вирішив відвідати товариша і дізнатися, як у нього склалося життя. Приплив, йде берегом, а назустріч жінка неземної краси. Він її запитав, як знайти його друга. Вона показала. Приходить і бачить: сидить його друг, навколо дітвора бігає. «Як поживаєш?» – «Я щасливий». Тут заходить та красива жінка, яка йшла берегом. «Ось, познайомся. Це моя дружина». – «Як? Ти що, одружився ще раз?» – «Ні, це та сама жінка». – «Але як вона так змінилася?» – «А ти в неї запитай». Підійшов тоді друг до жінки і питає: «Вибач за нетактовність, але я пам’ятаю, якою ти була раніше. Що сталося, що ти стала такою красивою?» – «Просто одного разу я усвідомила, що вартую десяти корів».