Для багатьох гостей цьогорічного “Черемош-фесту” дитячий колектив “Петрос” із Ворохти став справжнім одкровенням. Своєю дорослою грою на дорослих інструментах та ультрасучасним виконанням гуцульської музики діти буквально “порвали” спокушену фестивалями публіку. З не меншим захопленням нещодавно колективу аплодували на шоу “Україна має талант”.

Після концерту “ГК” поспілкувався з творцем гурту Петром Сказківим та мамою одразу чотирьох маленьких музикантів. Ця розмова стала для нас ще одним одкровенням і підтвердила, що особлива музика завжди народжується в особливий спосіб.

Гурт “Петрос” вражає самим лише виходом на сцену. Вперше – коли бачиш дуже схожих один на одного дітей, які з серйозним виразом облич стають за свої інструменти. Виявляється, що на сцені грає одна родина. Четверо із них – рідні брати і сестри, трійнята плюс старша сестра. Тендітна Мирослава стає до бубна – гуцульського барабана. Де ж це бачено, щоб на гуцульському барабані грали жінки, ще й такі малі? Міру це не бентежить, вона так натхненно і професійно б’є у свого бубна, що публіка шаленіє. Дівчинка народилася першою із трійні, мабуть, це далося взнаки.

На цимбалах – її братик Владик. На ньому величезна відповідальність. Адже, як вчить учитель Петро, цимбали – то серце. Кілька акордів на цимбалах можуть викликати сльози у будь-кого, якщо відчувати інструмент. Перед мікрофоном вокалістка та сопілкарка Таня. Її дзвінкий пронизливий вокал буквально розтинає простір. Переспівати цю малу гуцулку навряд чи комусь вдасться. Коли Таня на сцені “Україна має талант” почала співати перші акорди пісні “Сірії гуси”, у членів журі округлились очі. Цю пісню так безкомпромісно ще не співали.

Бас-гітара в руках у красуні Вікторії виглядає дуже переконливо. Віка – старша сестра трійняток. Барабанщика родина Ониськівих вирішила далеко не шукати і покликала троюрідного брата Дениса Бербенчука. Згодом приєдналася скрипалька Ліля Лазорович, єдина у гурті, хто має музичну освіту. Разом вони грають вже чотири роки. Грають таку цікаву сучасну музику, що їй годі знайти точне означення. До прикладу, “Сірії гуси”, які стали візитівкою гурту після талант-шоу, – це даб-степ упереміш з драм-н-бейс’ом.

“Петрос” створив Петро Сказків, учасник родинного гурту “Петровичі” із Ворохти. З того, що Петро розповів, напрошується висновок, що насправді народження гурту – це щось таке, що називають Божим провидінням. До зустрічі з Петром ніхто з цих дітлахів ніколи інструментів у руках не тримав і про музичну кар’єру не мріяв. Музика, яку тепер грають ці діти, також народжується невипадково.

“Я не придумую цю музику спеціально. Просто намагаюся зробити гуцульську музику цікавою для дітей. Якби я вчив їх грати фольклор, який я, звичайно, маю за основу, їм було би нудно. Півтора року тому я нарешті почав грати правдивий гуцульський фольклор — 1600-1700-их років. До цього я лише думав, що граю фольклор. Я зустрів у Ворохті музиканта, який ще малим хлопцем вчився грати у відомого скрипаля Могура. Той передав йому свої знання, а він вчить мене. У мене тоді стався переворот у голові, бо я мав тоді інакше уявлення про гуцульську музику. Давня гуцульська музика дуже складна, це зовсім не те, що тепер усюди звучить”, – розповідає Петро Сказків.

Він поєднує фольклор із сучасними напрямками, щоб дітям було цікаво і щоб люди зрозуміли, що українська музика може бути в різних стилях, головне – донести її суть. “Цей синтез фольклору і сучасної музики дає поштовх творити щось нове і цікаве для дітей. Бо якщо давати дітям чистий фольклор, їм може бути нудно. Щоб вони до фольклору доросли, спершу треба дати щось усвідомити”, – вважає вчитель.

Перш ніж народився “Петрос”, його керівника добряче полихоманило у житті. “Мені було 22. Я мав проекти з ді-джеями і їздив по багатьох фестивалях. Був на «Казантипі», в Москві, в Будапешті. Трошки гуляв, думав, а чом би й нє? У мене була депресія після пробування різних наркотиків. В один момент мені стало дуже кепсько на душі. Ніби все є – і гроші, і увага, запрошують всюди, але не було в душі відчуття, що я роблю те, що потрібно. Я розумів, що не для того мене батьки народили, виховали і вчили грати, щоб я зараз просто тратив цілу купу часу, енергії та грошей і вбивав свій організм. Це був переломний момент. У мене була ціла купа питань, але без відповідей”, – розповідає Петро.

Щоб зрозуміти себе, Петро пішов у гори. Взяв свого пса і пішов на Магору. Місяць жив у стаї на полонині і таки дочекався потрібної відповіді: “Почав думати: для чого батько мене вчив грати? “Петровичі” – це все учні та діти свого тата Петра, і він передав нам знання не з нагайкою, а з любов’ю. Тоді я подумав, що я також мушу щось лишити після себе. Я знайшов для себе відповідь — мушу передати свої знання далі. Тоді вернувся додому і написав оголошення, що я набираю учнів для гри у колективі. Перші учні, які прийшли до мене, — це якраз ці діти, які тепер грають у “Петросі”».

Того ж дня, коли Петро Сказків написав оголошення, Оксана Ониськів несподівано для себе дізналася, що у неї в родині є четверо музикантів. Несподівано, бо ніхто з дітей ніколи не грав на жодних музичних інструментах. Діти тоді були на уроці танців у будинку культури. А Петро за стінкою грав на барабанній установці. Вони зайшли після танців, побачили оголошення і сказали, що хочуть грати. “Потім прийшли додому і сказали нам з чоловіком: “Мамо, ти знаєш, у нас там в клубі є такий дядя, у нього є гурток, і він записує всіх на музику. Ми вже там були, пробували грати і вже записалися”. Ми питаємо: як записалися? А вони кажуть, що будуть тепер ходити на музику. Ну, хочуть то хочуть. Так вони і залишились, – розповідає мама. – Я прийшла на репетицію, дивлюся, всі діти по черзі вчаться грати на цимбалах, а Мирося на бубні. Я її питаю: «Міро, ти на чому будеш грати?» А вона: «На бубні». Я питаю: “Як на бубні, це ж лише хлопчики на бубні грають?” А вона: «Ні, мамо, я буду на бубні!» Ми з чоловіком були здивовані!”

Діти починали гарти з нуля. Спочатку якусь пісню розучували цілий місяць, а тепер вистачає й однієї репетиції, каже їхній учитель. Унікальність його школи у тому, що діти грають без нот. “Нотна грамота не потрібна, бо музикант має чути музику, – каже Петро Сказків. – Дітям це вдається, бо вони – музиканти від Бога”.

Поїздка на “Україна має талант” зробила дітям переворот у голові. “Їм було важко. Бо це було щось цілком нове і недитяче. Ми чекали цілий день аж до другої ночі, лише щоб на кілька хвилин вийти на сцену, аби нам для виступу виставили світло. Вони побачили таку кухню, де все одно, діти це чи не діти. Це був дуже хороший досвід — якраз для цього я і повіз їх на шоу. Бо якщо ти маєш такий досвід, можеш рухатися далі, не стояти на місці і думати, що ти найталановитіший. Але нехай також побачать, що і вони можуть людям щось особливе показати”. На талант-шоу “Петрос” дійшов до фіналу.

На сцені “Черемош-фесту” гурт “Петрос” кілька разів викликали на біс. Дітлахи чемно і серйозно грали, поки просила публіка. Потім відкланялися, взялися за руки і побігли купувати собі льодяники на паличці. З цукерками виглядали цілком щасливими.

Наталка ГОЛОМІДОВА