Між будинками вулиць Паркова, 18в, Хоткевича, 75а, 67а, 73 та 67 є невеличкий клаптик землі. Він нічийний, тому захаращений. Старий смітник, поруч аварійна огорожа невідомого будівництва, на решті території перебовтане болото. Лише поодинокі молоденькі саджанці навіюють оптимізм.

 

Люди кажуть, смітник на цьому місці стоїть понад 20 років. Від суцільної антисанітарії вони уже втомилися.

«Тут на смітнику «пасеться» хвора птиця. Нам орнітологи казали, коли у голубів пір’я наче мокре, це означає, що вони хворі, – емоції Світлани Крижанівської не спинити. – Щурі попід ноги бігають. Щойно вітер здійметься – легке сміття з баків по усій території розлітається». Також жінка скаржиться на гілляччя, каже, хтось той хмиз постійно стягує. Влітку о четвертій-п’ятій годині ранку його спалюють. «Уявіть собі, ви прокидаєтесь від того, що дим валить у відкриті вікна. Ми навіть пожежників кілька разів викликали», – обурюється жінка.

Довкола пустиря низка багатоповерхівок: одні – зразки радянської архітектури, інші – здобутки перебудови та розвитку кооперативного руху, а збоку, за адресою Паркова, 18в, притулилася новобудова. Тут мешкає Наталія Лаврів. Жінка розповідає: «Крайнього, хто мав би прибирати пустир, немає. Нам кажуть, то нічийна територія. Заледве у відділі благоустрою домоглася, аби сміття вчасно вивозили. А от до накиданого гілляччя нікому справи немає».

Жінка показує конверти із чиновницькими відписками. «Мене питають: чому ви не боретесь, нікуди не ходите… А ми ходимо, – продовжує вона. – В мене купа листів, листування триває, отримую відповіді, а результату жодного». Пригадує, ще два роки тому комісія з комунального господарства приїжджала, заміри, аби доріжку через пустир прокласти, робила. «Повз смітник не пройдеш, смердючий бруд стікає на дорогу. Пустирем також важко пробратися – одне місиво під ногами», – нарікає Світлана Крижанівська. Колись комунальники запевняли пані Наталію, що гроші у бюджеті на доріжку є. Обіцяного люди третій рік чекають… І донині вірять у силу депутатських обіцянок.

До гурту обурених людей долучається 81-річна Ася Мельник. «Сміття у мене перед очима уже 13 років, – скаржиться вона. – Я жила в Німеччині три роки. Туди приїхала з Радянського союзу і вперше таку красу побачила: довкола домів зайвої травички не побачиш, усе акуратно прибрано. Коли в Івано-Франківську мені клаптик землі дістався, одразу сказала: не хочу ні картоплі, ні петрушки, ні моркви. Хочу, щоб квіти цвіли». Попри поважний вік, жіночка під своїми вікнами облаштувала справжній квітник. Та якщо глянути далі, погляд впирається в огидний зелений паркан, що огороджує забудову.

«Паркан тут вже кілька років. Висіла табличка – про те, що дозвіл на будівництво виданий у 2007 році. Як тільки люди почали цікавитись будівництвом детальніше, власники приїхали і зірвали табличку. Ми навіть не знаємо, що то за фірма і що тут наразі розміщено», – говорить мешканець вулиці Хоткевича, 67а Василь Касько.

Люди не можуть знайти власника території і хочуть самостійно навести лад. Просять перенести баки, адже поруч є сучасний сміттєвий майданчик. А ще звертаються до чиновників з проханням про припинення примарного будівництва, на яке їм упродовж років ніхто не показав жодного дозволу чи погодження. Розповідають, огорожа час від часу таємничо зникає, згодом невідомо звідки повертається знову. Іванофранківці намагаються побороти бюрократію. 28 квітня під вхідним номером №71/538 у міськвиконкомі зареєстрували звернення до міських чиновників. Чекають на відповідь. Люди просять територію закріпити за ними. Хочуть тут облагородити сквер, засадити його квітами, зеленим молодняком та облаштувати лавки. Кажуть, готові самі робити, але дозволу не мають.

У департаменті архітектури запевняють, що про проблему чули. Боротися з нею планують,  створивши комісію. «Перше, на що скаржаться мешканці, – це смітники, які там є. Тут треба говорити із комунальниками та самими мешканцями», – розпочинає розмову головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар. Він один із тих, хто погодився прокоментувати ситуацію. На відміну від «обранців громади», які від зустрічі з журналістом  відмовилися. Причини різні, в тому числі й професійна зайнятість…

Тим часом Гайдар обіцяє, що комісія у складі представників комунального господарства, департаменту архітектури та санстанції вирішуватиме, чи можна смітники перенести в інше місце. Змінять сміттєзбиральні баки прописку, чи ні, вирішуватимуть спільно.

Щодо незавершеного будівництва, ситуація мало зрозуміла навіть головному архітектору міста. «Якісь фундаменти є, невідомо, коли вони будувалися, але у спеціальному реєстрі дозволів на будівництво не було, – каже він. – Стосовно того клаптика до нас зверталися лише за довідкою із містобудівного кадастру, очевидно, оформляють ділянку у землекористування. Це не дозвіл, це інформація для проектанта, який на замовлення потенційного забудівника чи власника ділянки мав би розробити якийсь проект».

Аби пояснити детально, Гайдар озброївся масштабованою геодезичною зйомкою тієї житлової зони. Спірну ділянку архітектор називає “білою плямою”. Каже, трапляється так, що з’являються нічийні клаптики. Зазвичай вони невеликих розмірів, тому на них ніхто не претендує.

«В межах наявної житлової забудови є перебільшенням оформляти кожен зелений шматочок під сквер. Ця територія внутрішньоквартальна, вона не обов’язкова до забудови, але й не обов’язково з неї робити скверик чи парк. Це об’єкти обслуговування житлових будинків», – продовжує розмову архітектор. Наприкінці обіцяє вивчити ситуацію краще, залучивши додатково спеціалістів балансоутримувача – КП “ЄРЦ”. Мовляв, вони б мали визначити ймовірного власника нічийного зеленого клаптика.

Поки матеріал готувався до друку, пустище комунальні служби трохи прибрали, гілляки вивезли. До видимої чистоти місцеві поставилися по-філософськи. «Виглядає так, ніби на ногах, де розвинулася гангрена, нігті пофарбували. Це не вихід – вивезти сміття. Ми хочемо навести лад, а не тимчасово прибрати, – зітхнула мешканка сусіднього будинку Катерина. – Ми цим зверненням любуємося і чекаємо… А у мерії запевняють, що працюють над нашим питанням».

 

Ірина ТИМЧИШИН