Днями

ТРАДИЦІЇ

Знайома розповіла:

– Живу у Стокгольмі, син у восьмому класі. Вчора отримую листа від директора школи: «Шановні батьки! Помилуйтеся малюнком Вашої дитини. Негайно вживіть заходів. Школа – не місце для вираження політичних поглядів». Далі як додаток – портрет чоловіка зі свастикою, в голові застряла сокира. Відповідаю: «Шановний директоре! Дякую Вам за турботу про нашого сина. Нам відомо, що школа повинна залишатися нейтральною в питаннях політики і релігії. Оскільки обидва мої дідусі були справжніми героями в боротьбі з фашизмом на полях Другої світової війни, а обидві бабусі – героями тилу, то цей малюнок не є агітацією політичних поглядів, а ілюструє сімейні традиції».

Якось

ГРАНАТ

Цю історію розповів мені знайомий, який знає головного героя. За точність не ручаюся, але все відбувалося ось як… Заплативши за товар і минаючи касу супермаркету, до виходу прямує старенька років 75. Ззаду до неї підходить неголений молодий чоловік, обережно розсуває замок на її сумці і засовує в сумку свою волохату лапу. Потім кладе руки в кишені і, обганяючи стареньку, мчить до виходу… Мужика наздоганяє охоронець. Далі діалог. Охоронець: «Ти що, зовсім здурів, у старих людей крадеш!» Чоловік: «Нічого я не крав, відчепись» (продовжує йти до виходу). Охоронець: «Стій!» Чоловік: «Відстань». Охоронець намагається зупинити мужика, мужик пре до виходу, охоронець в’їжджає мужикові кулаком межи очі, мужик лупить охоронця у відповідь. Підлітає другий охоронець, огріває мужика кийком. Старенькій пояснюють суть справи, ідуть в караулку і викликають міліцію. З пояснювальної старенької: “На поставлені мені запитання відповідаю: я прийшла до супермаркету, купила півхліба, 200 грамів салату. Зробивши покупки, витратила всі гроші, які в мене були. Із сумки у мене нічого не пропало”. З пояснювальної чоловіка: “На поставлені мені запитання відповідаю: я прийшов до супермаркету за покупками. Біля вітрини з готовою продукцією побачив стареньку бабусю, яка купувала салат. На вітрині салат був усипаний ягодами гранату, однак бабусі зважили порцію салату без ягід. Бабуся запитала продавчиню, чому салатик їй дали без ягід. Продавчиня проігнорувала бабусю. Мені стало її шкода, я купив гранат і на виході намагався покласти його бабусі в сумку, після чого був затриманий охоронцями супермаркету. Бійку я не провокував”. Старенька пояснила, що гранат не купувала і його появу в сумці прокоментувати не може… Кажуть, після того, що сталося, головний герой непогано випив у компанії охоронців і почаював на квартирі у самотньої старенької…

Колись

РОЗІГРАШ

 

Серед усіх космічних курйозів і розіграшів перше місце правомірно належить жарту Оуена Гарріотта. У 1973 році він був членом екіпажу американської орбітальної станції “Скайлеб”. Розіграш, який він влаштував над офіцером Центру управління польотами Бобом Кріппеном, гідний назавжди увійти в аннали космонавтики. З собою в космос Гарріотт прихопив диктофон, на який дружина наговорила кілька заздалегідь складених фраз. Коли в один із днів оператор Кріппен вийшов на зв’язок з орбітальною станцією, Гарріотт чекав біля передавача з диктофоном у руці. Між станцією і Центром управління відбувся такий діалог: “Скайлеб, це Х’юстон, відповідайте». – «Добрий день, Х’юстон, – бадьорим жіночим голосом відгукнулася станція. – Це Скайлеб”. Земля після секундної паузи поцікавилася: «Хто говорить?» – «Привіт, Боб, – відгукнулася станція. – Це Хелен, дружина Оуена». Боб кілька секунд переварював відповідь, а потім насилу вимовив: «Що ти там робиш?» – «Я тут вирішила хлопцям поїсти принести. Все свіженьке», – заспокоїв його голос з орбіти. Центр управління мовчав близько хвилини, а потім відключився. Мабуть, у офіцера зв’язку стався нервовий зрив.